П’ять днів поспіль херсонці йшли або їхали через порожнє місто (а Херсон пустішає десь опівдні, о 15.00 зовсім вимирає) лише за тим, щоб послухати прозу або вірші, пісні і розповіді письменників, поетів та художниці про свою творчість.
Митці були різного рівня талановитості, але нечисленна херсонська публіка, що вже наїлася гуманітарного хліба, рада будь якому видовищу.
Літературна платформа стартувала бенефісом Альони Маляренко, яка читала невеличкі оповідання про Пупусю Жизель. Це вже друга книжка, у якій цей літературний персонаж – альтер его авторки, справляється з життям, завдяки своєму бойовому характеру. У другій книжці, що скоро вийде друком, життя ускладнилось – бо події відбувались під час окупації, але життєрадісна Пупуся героїчно виходить з усіх обставин, у які її заносить нелегке окупаційне життя буття.
Усі фото Миколи Келеберди
Альона Маляренко багато років працювала у журналістиці. Любить слово і досконально знає мову. Слухати ці оповідання – суцільна насолода. До того ж, автор вміє подавати свій текст. Неквапливе читання жартівливих невеличких новел з абсолютно непроникним виразом обличчя – публіка давилась реготом і віддячувала аплодисментами.
10 вересня, на третій день фесту, до херсонців завітала Таня Пилипець, директорка Львівської обласної бібліотека для юнацтва ім. Романа Іваничука. Того ж дня, десь в Херсоні, відбулось відкриття Всеукраїнського форуму військових письменників. Тетяна Пилипець за сумісництвом ще й була директором цього форуму.
Антилекція «Література як ресурс: читати щоб вижити» від Тетяни Пилипець – це оповідки про волонтерство, друзів, необхідність читання, і кілька віршів під фінал – штурм унд дранг у чистому вигляді. Глядачі, переповнені чистими емоціями, розійшлись по домівках, втомлені сонцем і креативною бібліотекаркою.
11 вересня на Літературній платформі висадились двоє з творчого угрупування «Піратська бухта» – Геннадій Гнатенко та Олександр Набока. Доктор історичних наук Олександр Набока був змушений виїхати з рідного Луганська у 2014 році. Жив у живописному селі біля гір, під Ужгородом. Потім повернувся на Луганщину. У 2022 знову побіг в ужгородське село, де і живе зараз. Займає посаду завідувача кафедри історії України Луганського національного університету імені Тараса Шевченка та займається у вільний час проектами з популяризації історії Луганщини.
Письменники розповіли про спільну творчість, співпрацю з Диким театром, польською телекомпанією, пітчинг сценаріїв, а також чесно визнали, що надрукуватися або зняти кіно в Україні дуже важко та вони стараються.
Питань від очарованої піратами херсонської публіки було багато. Відповіді були чесними, але неоптимістичними. Наприкінці відбулась безкоштовна роздача роману про махновців «Червоне, чорне і знову червоне», який був надрукований наприкінці 2020 року та автограф-сесія.
12 вересня песимізм та брутальність літераторів-піратів був урівноважений оптимізмом та жіночністю доцента та поетки Наталі Шушляннікової. Анонсовані «Щоденники війни» якось непомітно трансформувались у любовну поезію та музичні екзерсиси. Небезпечна робота волонтерів у період окупації була представлена, як виклик похмурим страшним дням. Ранкові вірші допомагали волонтерами не втратити надії, а товариші підтримували, коли все було зовсім безнадійно.
Наталя Шушляннікова порхала у невеличкому просторі арт-хабу і заливала присутніх своєю енергією та віршами. Розходилися пізно. У вимерлому місті дози оптимізму треба приймати кожного дня. Без цієї профілактики не вижити, що і доказала своїм життям та творчістю херсонська поетеса та викладачка.
13 вересня херсонців здивували та розчулили дві тендітні жінки – художник Яна Голубятнікова та поет Таня Власова. Яна розшифрувала таємний зміст своїх робіт, а Таня прочитала вірші, насичені метафорами і силою.
Я не знаю, як описати світло, тіні, колір у живопису Голубятнікової чи ритм та лексику у поезії Власової. Неможливо. Повірте – то було чудо. Справжнє літературно-художнє-театральне чудо, яке буде відкладено у пам’яті, як один з найкращих спогадів про театральний фест, довжиною у двадцять п’ять років. А я не пропустила жодного. І кожен мені щось дарував для довгострокових спогадів. Цей теж.
