20 вересня 2023 року я стояла з сумками на автовокзалі рідного міста. Я вдома.
Через російську агресію я не була в Херсоні майже 16 місяців.
Це найтриваліша розлука з моменту мого переїзду у далекому 1995 році.
У душі — безмежна вдячність нашим захисникам і захисницям, завдяки яким я можу бути тут.
Годинник показує 12.30, а на вулиці усього кілька перехожих. Майже безлюдні маршрутки та тролейбуси не дають дорогам здаватись порожніми. Приватні автомобілі можна перерахувати на пальцях двох рук.
“А ви вже назавжди повернулися? Я так зраділа, коли побачила вас, ви квіти фотографували.” – з надією в голосі питають мене сусіди.
У парку, де я так любила гойдалки, велелюдно. Ось жінка підгодовує безпритульних песиків. А ось і компанія молодих мам з маленькими дітками жваво обговорюють останні новини. На дитячі гойдалки вишикувалась черга. Підлітки поряд грають у суміш футболу та квача. Власники собак підганяють своїх улюбленців, які хочуть обнюхати всі кущі та з’їсти щось з асфальта.
Пахне сонцем, опалим листям і димом електронних цигарок.
…Уночі російська армія нещадно обстріляла мікрорайон, який не так далеко від мого. Було дуже гучно.
Місто давно вже не спить. І не через активне нічне життя. А через постійні ворожі обстріли.
Життя в місті вирує у першій половині дня.
На базарі у моєму мікрорайоні галасно. Продавці розхвалюють синенькі, помідори, кавуни, пропонують свіжу зелень та яскраві гарбузи. Покупці торгуються, перебирають овочі та просять зважити “по-чесному”.
Прогулянку знайомими вулицями супроводжують регулярні вибухи, тихіші та голосніші. Херсонці на них не зважають і займаються власними справами.
У ДРАЦСі — черги. Хтось одружується, хтось розлучається, а хтось прийшов за свідоцтвом про смерть близької людини. Вітання чередуються зі словами співчуття…
Незвично порожній центр. Хоча херсонці, які вже давно повернулись в місто, кажуть, що людей на вулицях стало набагато більше.
На головній пішохідній вулиці Херсона вітер грається опалим листям. В одному із закладів роздають гарячі обіди. А поруч пані підгодовує рибкою трьох кошенят.
“Десь тут ще їх мама має бути. Ну а як їх не підгодовувати? Вони ж маленькі та беззахисні”. – каже мені пані та посміхається.
Херсон вкритий шрамами. У багатьох будівлях замість скляних вітрин та вікон стоять OSB-плити. На стінах та плитці — сліди від ворожих обстрілів. У центрі вибухи особливо чутно.
І ти розумієш, що кожен такий бабах, то не лише “привіт” від наших хлопців окупантам на лівому березі. А й прильоти у прибережних районах міста. Хтось саме в цю хвилину втрачає дім, здоров’я чи життя…
Але Херсон живе! Так, він зараз на лінії фронту. Але вулиці прибирають, кав’ярні працюють, транспорт перевозить пасажирів, а на ринках жваво обговорюють останні новини. Місто дихає вільно. Місто неймовірних людей.
На одному із супермаркетів вивіску із назвою змінили на “Вистоїмо”. Так і буде. Вистоїмо і переможемо.
фото Олени Піменової
