“18 березня 2022 року російські окупанти заїхали в село. Велика колонна заїхала. Почали нас перевіряти, дивитись документи. Нациків шукали. Я їм кажу, що я тих нациків і сама ніколи в житті не бачила. Вони були якісь здичавілі. Почали фотографуватись на фоні наших будинків і городів. І казати «дивіться, які дачі укри собі покупляли, з полуницею, з теплицями»”. – згадує жителька села Білогірка Великоолександрівської громади пані Наталя.
Жінка згадує, що коли українська армія впритул підійшла до села, то почались запеклі бої.
“І ми розуміли, що потрібно виїжджати. Я виїжджала в одному халаті і з іконою в руках. На блокпостах у сина перевіряли чи нема татуювань. Другий син виїхав раніше. Частину людей, у кого не було власного транспорту, російські окупанти вивезли до Росії”. – каже місцева жителька.
Коли пані Наталя разом із родиною повернулись у звільнену Білогірку, то в їхній хаті не було вікон, дверей, впала стеля. У дворі не було місця від уламків снарядів. Страшно було навіть ступати.
“За два роки ми хоч трохи змогли довести до ладу. Одні волонтери допомогли вставити вікна, інші – зробити дах. Село заросло бурянами, то тепер боїмось, щоб не зайнялось. У 50 –ти метрах від хати, на городі, у нас лежала нерозірвана авіабомба, 500 кг. Ми висаджували навколо неї для себе помідори. Потім приїхали сапери, подивились так на нас і кажуть «Ви ж розумієте, що від найменшої вібрації вона могла здетонувати?» На щастя, все обійшлося, вибухотехніки її підірвали”. – каже Наталя.
Зараз родина намагається відновлювати господарство. До повномасштабного вторгнення вона займалась вирощуванням полуниці, пшениці, мала баштан. Наразі більшість земель замінована. Прочитати історію відновлення можна у матеріалі “З думками про перемогу: родина з Білогірки на розмінованих полях вирощує кавуни та дині”.
На вїзді в село благодійники встановили Козацький Хрест. На ньому напис: “В памʼять про воїнів, які віддали своє життя за вільну Україну, та з надією про повернення додому зниклих безвісти під час визволення Херсонщини”.
Ушанувати пам’ять полеглих у Білогірку приїжджають їхні родини і ті, хто лишився живими. Ті, хто вижив, кажуть, що їх врятували льохи у людських хатах, де вони могли ховатись. Бо російська армія буквально крила вогнем село, у тому числі з авіації.
Раніше в селі проживало понад 100 людей. Зараз повернулись 17 людей. Це ті, в кого уціліло хоч щось: сарай, кухня літня чи гараж. У селі – кілька вулиць. І всюди нема жодної вцілілої хати. Подвір’я заросли бур’янами, обабіч дороги – рештки сільськогосподарської техніки.
“Живемо. Вода є, свердловина залишилась. Світло нам зробили. Хочемо робити на своїй землі. Вона в нас дуже родюча. Моторошно лише, що людей в селі майже нема. Село-привид. А так нація ми кирзова. Витримаємо.” – каже жінка.
фото: Олени Пімєнової
