У 2014 році, коли Луганськ був окупований, Артем Філенко із родиною переїхав до Херсона. З початком повномасштабного вторгнення він вирішив чекати на звільнення у місті. Зараз чоловік працює головним диригентом Херсонського обласного музично-драматичного театру ім. Миколи Куліша.
Його історію опублікувало Суспільне Херсон.
Артем Філенко родом з Донеччини. Спочатку працював у Луганську у Муніципальному театрі естрадної музики помічником диригента та солістом оркестру, далі — в обласному академічному українському музично-драматичному театрі диригентом та артистом оркестру. Був учасником гурту “АйАгАш”. До Херсона разом із дружиною — артисткою оркестру, яка грає на скрипці та донькою переїхав у 2014 році.
“Ми просто поїхали у відпустку і за цей місяць відпустки у Луганську все змінилось. Просто все змінилось, ми дзвонимо до керівництва, а кажуть, що повертатися або нікуди, або вже в якусь іншу субстанцію якусь. Тому ми залишились у Херсоні, прийшли до театру, були місця і так почали працювати”, — говорить Артем Філенко.
До Луганська подружжя їздило лише один раз, щоб забрати речі.
“Це був дуже важкий і довгий шлях, тому що довелось проїхати дві лінії фронту.Десь за місяць перед Дебальцевським котлом. Тобто, котел уже був і ми по цій лінії котла їхали назад за речами”, — каже чоловік.
Коли у 2022 році російські військові окупували Херсон, родина вирішила лишатися у місті та чекати на ЗСУ, розповідає Артем.
“Тут в окупації я намагався не попадатися на очі окупантів, ходити такими стежками, які вже натоптані, і я знаю, що точно не буде там ніяких блокпостів, тому навіть за окупацію ні одного блокпоста не пройшов”, — говорить він.
Про звільнення Херсона дізнались випадково, каже чоловік.
“Ми спочатку не вірили, звичайно. Хтось щось каже, що хтось приїхав наче, десь ЗСУ бачили. Ну, ми розуміли, що на таке спроможні й окупанти, просто переодягнутись і проїхатись містом і побачити, хто там чекає на ЗСУ, будемо зараз виловлювати. Але ближче до вечора з’явились уже фотографії вже у знайомих у телефоні, де хтось фотографується на площі. І другий день це вже була ну просто мега ейфорія якась і в почуттях, і в душі. І тому вже 13 листопада жінка каже: “Поїхали, зіграємо гімн на площі”. Я оці дев’ять місяців майже не грав на трубі. Тому що якось просто пограти, хтось скаже: “Та он він там грає, хай іде на концерт грає”. Тому якось от воно в окупації не до цього було, просто руки не бралися. Тому вийшов на початку дуже-дуже було страшно, думаю: “А вийде в мене дограти до кінця чи ні?” У результаті вийшло дограти, і навіть не один раз”, — розповів Артем Філенко.
Наразі Артем із родиною залишається у Херсоні. Разом із дружиною бере участь у виставах та концертних програмах театру, створює до них музичне оформлення.
“Взагалі, важко твориться під обстрілами, тому така, мабуть, доля митця, що якщо щось перебиває, тут може перебити на день, а то й на цілий тиждень, і не можеш знайти ні сил, ні натхнення якогось. Але ти розумієш, що за тобою ще є люди, і тобі треба це робити, треба показувати, і глядач потребує чогось новенького, чогось, може, більш насиченого, і тому треба працювати”, — говорить головний диригент театру.
фото: Максим Прудкун
