Традиційно 5 грудня відзначають День волонтера.

Напередодні свята ми поспілкувалися з неймовірною херсонкою, волонтеркою, в.о. голови Дніпровської районної організації Товариства Червоного Хреста України в Херсоні, громадською діячкою Наталею Шатіловою.

– Пані Наталя, розкажіть, чим зараз займаєтесь у Херсоні?

– По-перше, живу тут. А займаюсь декількома напрямками. Я є виконуючою обов’язків голови Дніпровської районної організації Товариства Червоного Хреста України в Херсонській області. Ми зараз навчаємо населення в Херсоні надавати першу допомогу. Це не тільки пересічні громадяни. Ми проводимо навчання для ДСНС, для співробітників поліції, медиків, журналістів. Гуманітарний напрямок – це забезпечення потреб, оперативне реагування на запити людей, які опинилися в складних умовах після прильотів. Після підтоплення внаслідок підриву Каховської ГЕС це був великий шмат роботи. Зараз люди потерпають від обстрілів, прильотів, пошкоджені будинки. Відповідно, ми з Дніпровською районною радою спільно надаємо матеріали, щоб можна було оперативно залагодити ці всі пошкодження, прогалини.

Як голова ГО «Громада. UA», ми займаємось соціальним напрямком. Треба, щоб працювала економіка, треба, щоб люди щось робили, щоб люди соціалізувалися. Тим більше багато проблем з тим, що люди працюють онлайн і діти навчаються онлайн. Тому втрачаються навички спілкування, взаємодії. Відповідно, ми рік тому заснували освітньо-тренінгові центри «СВОЄ». Зараз вони функціонують як громадські центри. Два вже працюють і третій, дитячий, плануємо відкрити в грудні після того, як закупимо потрібне обладнання. Він вже готовий, відремонтований. Обласна військова адміністрація допомогла. Ми з ними всі три центри відкриваємо. Третій поки порожній, ми хочемо зайти із заходами, вже є програма, яка буде стосуватися не лише дітей, а й родин взагалі, тому що ми розуміємо, що позитивним є, коли родина спільно проводить свій час. Це буде програма соціалізації, інтеграції, тому що багато родин повернулися з дітьми і зараз знову інтегруються в нашу сучасність, непозитивну, наразі вона в нас така дуже складна, дуже страшна. Буде працювати психолог, буде працювати логопед, тому що психологічні проблеми несуть і фізичні прояви для дітей. Малюкам потрібна допомога для того, щоб вони розвивалися. Відповідно, дитячий центр буде займатися цим. Окрім цього, дуже хочемо і будемо робити центр єдиного перебування групи для дітей. У якому сенсі? У тому, що у мам, які перебувають з дітьми, є ще багато питань побутових, організаційних. Для того, щоб мама могла сходити до лікарні, або оформити якісь документи, або забігти у крамницю, або приділити собі трішки уваги, на декілька годин.  

Освітньо-тренінговий центр був відкритий перший, знакова дата, 11.11.2023-го. Зараз ми переналаштовуємо його роботу – хочемо, щоб тут проходили не тільки освітні, а й творчі, культурні події, презентації, фестивалі. І от якраз минулий тиждень був дуже насичений. У нас відбувався історичний фестиваль «LEGIO Historica», що повернувся до Херсона. Незадовго до цього вперше перед запуском в прокат презентували фільм «Редакція». Режисер Роман Бондарчук приїжджав, знімальна група. Це був закритий показ, тому що наші безпекові умови не дозволяють широкомасштабні події. Преса була, було обговорення щодо того, як почуває себе зараз медіа, наскільки вони змінилися за період війни, як вони виживають. Теж була така тема дуже серйозна.

І ось днями у нас пройшло закриття Мандрівного фестивалю «Docudays UA». Показали три стрічки: «У сітях», далі була у нас «Чоботи в ґрунті, руки в землі», така короткометражка. Тривала 17 хвилин насправді, а обговорювали її біля двох годин. І третій фільм – «Київські файли» про розкриття архівів КДБ.

У центрах «СВОЄ» ми також працюємо з інклюзією. Для розвитку дітей у нас є дефектолог, психолог, вони проходять ту ж саму соціалізацію.

Провели кулінарний майстер-клас. Цей напрямок стартував насправді ще в Чорноморську. Завдяки донатам ми організували поїздку туди для відпочинку дітей. І от якраз там готували пиріжки. Ми їх ліпили разом, смажили і діти, і батьки отримували стільки задоволення, що ми вирішили цей напрямок продовжувати. Завдяки нашим партнерам і друзям придбали обладнання – ті ж самі ножі, дошки, якийсь посуд. Зараз будемо шукати благодійників для того, щоб придбати поверхню для смаження або варіння, духову шафу.

Хочеться, аби після припинення щільного вогню Херсон був актуальним. Бо після деокупації, коли ми виїхали на навчання, то зрозуміли, що втратили два роки. Ми втратили той час, коли люди розвивалися, коли щось відбувалось. Тому зараз надолужуємо все.

  • – Ви розповіли про дуже багато сфер. У вас, певно, є команда людей?

– Ви знаєте, ніколи не буває чогось серйозного, коли робить одна людина. Це неправда. Навіть якщо вона так каже, але це завжди робота команди. Без команди ніякої роботи немає, на жаль. Може бути тільки презентаційний момент, тобто я як презентант нашої роботи.

Окрім того, що в мене велика команда в районній організації Червоного Хреста, у нас зараз працює постійно близько 15 волонтерів і плюс спонтанні волонтери, які допомагають, долучаються до акцій, коли це потрібно.

Наша команда «СВОЄ» – це зараз 8 людей, які працюють теж постійно. Волонтерять, працюють, тому що бувають проєкти, ми знаємо, бувають періоди між проєктами, коли немає фінансування. Дійсно, так буває, але наші активності не припиняються незалежно від наявності підтримки. Знаходимо ресурси, фандрейзинг – це наше все. Розуміємо, спілкуємося з партнерами, колегами, які підтримують, допомагають. У принципі, адміністрація наша військова теж розуміє, що це для міста, для області дуже важливо, тому теж маємо підтримку від них: і організаційну, і інформаційну. Тому, дякуючи всім, така спільнота в Херсоні створилася ще під час окупації і взаємодія – це наша «фішка». Якщо щось потрібно, ми розуміємо, де можна взяти, кого покликати, з ким поспілкуватися і з ким це організувати.

– Коли людина багато працює, ще й у різних сферах, може виникнути відчуття спустошення. Чи буває таке у Вас? І, якщо так, то як Ви себе наповнюєте?

– Є таке. І, ви знаєте, якщо здається, що ти просто на піку форми, то за деякими моментами розумієш, що ні. Концентрація вже трішки не та і працездатність теж.

Організовуємо виїзди, користуємось нагодою, коли запрошують або на ретрит, або на обмін досвідом. Партнери-організатори розуміють, що нам потрібно не лише попрацювати, а хоча б один день трішки відпочити. Тому вони намагаються в межах своїх проєктів дати цей день або два для того, щоб просто сходити на море, погуляти містом, попити каву десь в тиші. На жаль, зараз в Україні немає такого місця, де можна на 100% почувати себе в безпеці, але трішки виспатися, поспілкуватися, вийти зі своєї бульбашки вдається. Тому що, так, ми в праці, в роботі, в проєктах, ми залучені, ми тут бігаємо, пересуваємось, дуже швидко все відбувається і треба трішки іноді подивитись збоку, наскільки воно ефективно, наскільки ми все використовуємо, що можна поміняти, де можна додати, а де, навпаки, трішки сповільнитися. І ось це важливо, ця пауза.

– У вас дуже багато громадської діяльності, але що робите для себе? Може, маєте якісь хобі?

– У мене батьки музиканти. Я навчалась теж і дуже полюбляю музику. Вона рятує. Навушники зараз одягати в Херсоні небезпечно, тому не дуже часто це роблю, але, тим не менш, намагаюся бути в курсі і слухати – це релакс такий.

Під час окупації я почала малювати картини за номерами. Дрібна моторика, зосередження на кольорах, на цій картині, такі дрібні деталі. І чотири картини я тоді намалювала. Єдине що, чому припинила, бо світло – це було питання, коли світловий день згасає, а електричне світло дуже страждає в цьому плані. Намагалась читати. Усі культурні заходи творчі – це моє. До «повномаштабки» моя громадська організація, крім великих соціальних проєктів, займалась організацією фестивалів, марафонів. Наприклад, 26 лютого 2022 року мав бути півфінал великого талант-шоу «Ти-суперзірка!». Його ми виношували понад два роки. То був COVID, ми не могли його реалізувати. Якраз пройшов відбірковий тур. І далі мав би бути півфінал…Але…

Зараз вже немає майданчиків, немає площадок, де можна це робити. Тому ми намагаємось створювати безпечні простори і невеличкими кроками, але продовжувати діяльність. Ми розуміємо, що люди приходять сюди, можуть навіть не просто щось цікаве дізнатися, а отримати якусь емоцію. Задовольняються потреби спілкування, безпеки, підтримки. Ми намагаємося надихнути людей. І, в принципі, надихаємося самі.

Ходжу до театралів в артхаб. Не завжди виходить, на жаль, тому що співпадають заходи. А в нас, у Херсоні, життя триває до 16:00. Потім ти нікуди не доберешся. Тому приблизно у всіх в один час, десь о 12:00 чи 13:00, щось відбувається. Тому, якщо можна поїхати до когось, то це дійсно дуже корисно і приємно підтримати колег і подивитися, що Херсон живе.

головне фото Марусі Басараб

інші фото надані Наталією Шатіловою

Матеріал створений у межах проєкту стипендій для українських медіа від Лабораторії журналістики суспільного інтересу, що є частиною програми “Голоси України” в рамках ініціативи Ганни Арендт, яка реалізується Європейським центром свободи преси та медіа і фінансується Федеральним офісом міністерства закордонних справ Німеччини. Грантодавці не впливають на контент редакції та не несуть за нього відповідальності.

Написати коментар

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я