Старший матрос із позивним “Малий” обіймає посаду командира одного з відділень десантно-штурмової роти 37 окремої бригади морської піхоти. Він та його підрозділ понад два місяці виконували завдання на лівому березі Дніпра в Херсонській області. Боєць розповів про результати операції, про те, що давало йому сили в складні моменти та про свій найближчий контакт із ворогом.
У лавах 37 окремої бригади морської піхоти чоловік вже понад дев’ять місяців. До широкомасштабного вторгнення проходив службу в зоні АТО у 2014 році в складі 93 окремої механізованої бригади. Морську піхоту для себе обрав у навчальному центрі.
На лівому березі воїн виконував задачі протягом 63-х днів. Говорить, дістатися берега вдалося з п’ятої спроби.
“Чотири рази ворог вицілював наші човни, тож командири задля збереження життя особового складу приймали рішення не продовжувати рух далі. П’ята спроба була вдалою. По нас, звісно, вела вогонь ворожа артилерія, але все обійшлося завдяки досвідченим хлопцям, які керували човнами”, — розповів боєць.
На Лівому березі підрозділ “Малого” мав задачу вибити ворога з позицій та закріпитися на зайнятій території. Морпіх говорить, що ворог був шокований та не очікував десанту на цьому напрямку, тому з усіх сил намагався повернути контроль над втраченими позиціями.
“Ворожі штурми не припинялись ані вдень, ані вночі. Ми “клали” їх пачками, а вони все продовжували перти. На день ми мали по чотири-п’ять прямих бойових зіткнень”, — пригадує “Малий”.
Найближчий контакт із ворогом боєць мав на відстані не більше п’яти метрів. З його слів, йому здавалось, що він чув я російський солдат дихає. Дихав, якщо бути точніше.
“Ворог зумів підійти так близько через артилерійський обстріл — вони “накривали” наші позиції артою, а в цей час піхота ворога рухалась вперед. Коли ми їх почули, відкрили по них вогонь, але один з них зумів кинути гранату в моєму напрямку. Ну, я не розгубився. І побратим мене за голову пригнув, тому що я якраз перезаряджав автомат. Тому побратим встиг мене врятувати, щоб не заділи осколки мене. Після цього у нас зав’язався ближній стрілковий бій, в ході якого ми знищили штурмову групу ворога”, — пригадує морпіх.
На питання, чи вдавалось якось підтримувати зв’язок із рідним в цей час, відповідає, що разом з командиром роти відпрацювали цілу схему.
“Коли командир виходив зі мною на зв’язок по рації, після того, як ми отримали команди, він казав, що маю декілька секунд, аби передати щось своїм ріднім. Він записував голосові повідомлення для моєї сім’ї з нашого радіоефіру, а потім відправляв їх моїм рідним. Так вони знали, що зі мною все добре”, — говорить “Малий”.
Після 63-х днів активних бойових дій з моменту висадки на Лівому березі “Малий” та ще шестеро бійців були евакуйовані, серед них мали й поранених побратимів. Морпіх говорить, мав змогу змінитися раніше, але поступався місцем у човні на користь побратимів.
“Я не міг просто сісти в човен і відплисти, коли є поранені, є люди, яким морально набагато важче було. Я просто не міг собі цього дозволити. Тим паче, з нами був наш командир роти. Це вселяло сили, давало мотивацію в найскладніші моменти. Якщо ти чоловік, то маєш бути справжнім чоловіком. Якщо ти поважаєш свого командира, своїх побратимів, то ти заради них на все готовий. І у вогонь, і у воду з ними. Так вийшло, що я з командиром був до кінця нашої операції на Лівому березі”, — розповів “Малий”.
Переправа з Лівого берега теж була не без пригод, сміється боєць. Через щільні артилерійські обстріли місця висадки, орієнтири, які було раніше видно з води, були знищені. Тому хлопці майже дві години блукали Дніпром.
“Ми почали рух вночі, коли ще було темно. Але через те, що орієнтири були знищені, ми не могли розібрати, куди нам потрібно плисти. І так ми блукали Дніпром, аж поки не почало світати. А в цей час доби на річці ти як на долоні — відкрита місцевість і активна робота ворожих дронів та артилерії. Тоді ми вийшли на зв’язок до іншої групи та попросили виплисти нас зустріти. Все пройшло гладко, хлопці нас зустріли та провели до місця висадки”, — пригадує “Малий”.
Морський піхотинець каже, що пережитий ним досвід додав упевненості у власних силах, тому він готовий й надалі нищити ворога на українській землі.
“Поки ворог не біля ваших домівок, у багатьох є шанс зупинити його та знищити. Треба йти на фронт, ну, а як інакше? Це має хтось робити, а хто як не ми?”.
