У Херсонському притулку «4 лапи» живуть коти, собаки, птахи, лиси, єноти та кролі. Про те, як вдається налаштувати роботу в місті на лінії фронту, розповіла власниця притулку Яна Лущик.
– Яно, розкажіть, будь ласка, скільки у вас зараз тварин? Які саме?
– Наразі в притулку понад 700 тварин. Це, в основному, коти і собаки. Також у нас є птахи – це звичайні курки. Також у нас живуть павичі, качка, лиси, єноти, кролики, жив донедавна голуб. Йому пощастило, його забрали в Німеччину на лікування і там він буде жити далі.
– Як у вас минає день у притулку: зранку до вечора які процедури?
– День у притулку завжди проходить інтенсивно. Це, звісно, зранку до вечора. З 8 до 14-ї це в нас робочий графік людей, що працюють, і за цей час йде прибирання, годування, якісь там основні процедури.
Мій робочий день ненормований, він може закінчитись взагалі під комендантську годину. Я теж у частини тваринок прибираю, годую їх, роблю ін’єкції, крапельниці, якщо треба – везу в лікарню, а як треба, то забираю якусь травмовану тваринку. Ми ніколи не знаємо, що в нас буде завтра, кому може стати погано або хто може до нас потрапити. Тому, зазвичай, плануєш одне, і так ці плани дуже тяжко вписуються в графік, а потім може вийти так, що приїде там за день дві нові тварини, три, в критичному стані, від військових, і потім взагалі все просто йде шкереберть. Але, в будь-якому випадку, треба встигати. Пріоритетно, звісно, спочатку надається допомога тим, кому гірше. Зазвичай виходжу з дому зранку і приходжу під комендантську годину.
– Хто допомагає із закупкою кормів, ліків? Хто підтримує притулок?
– Притулок існує завдяки допомозі звичайних людей. Ми не фінансуємось владою, не фінансуємось якимись грантами чи програмами. Так, зараз допомагають кілька фондів, але, на жаль, це не забезпечує повністю всі потреби притулку, тому донатять люди і ми вже там пріоритетно розподіляємо, що першим закуповуємо, що іде на зарплати, що іде на ліки, ще щось. Намагаємось розподілити так, щоб у будь-який момент можна було і нагодувати, і полікувати, і закрити якісь потреби.
– Тварин вам привозять? Чи берете з вулиці?
– Наразі з вулиці ми не забираємо – притулок давно вже переповнений і неможливо зібрати в нього усіх тварин міста. В основному це евакуації з гарячих точок – військові привозять тварин, що пережили голод, холод, що травмовані, у кого, там, око вибите, у кого лапка відірвана абощо…Збиті машиною… Тобто, тварини, які без допомоги стовідсотково загинуть на вулиці, таким намагаємось не відмовляти і брати в притулок.
– Як часто беруть тварин із притулку? Кого частіше? Хто саме бере – місцеві чи з інших міст?
– Беруть. Немає певної тенденції, що когось більше, когось менше. Якийсь місяць можуть взяти на одну собаку більше, ніж кота. З Херсона беруть дуже мало людей. Наразі більше по іншим містам прилаштовуємо. Намагаємось розміщувати за кордон оголошення – дівчинка нам допомагає. Знаходимо власників з інших країн, вони сплачують доставку тваринки і вона їде в нову родину, подалі від війни, у щасливе життя.
– Цікаво було б історію тваринки, яка до вас потрапила. Можливо, кошенятка Тома – як його до вас привезли, як довго виходжували тощо? Де він зараз?
– Тома якраз привезли до нас військові з Тягинки, привезли купу кішок дорослих, більше 30, і оце мале одне, воно було менше розміром, у нього було вже таке вигнивше око розміром з пів голови, і друге очко воно теж було таке хворе, мутне. Повезли у лікарню, видалили око, інше лікували. Пам’ятаю, що він такий спочатку дикий був, шипів. І це таке видовище, воно мале, менше, ніж долоня, і сидить – я його забрала додому, щоб він вийшов з наркозу нормально, в теплі, під наглядом – і сидить у тій переносці, я на нього просто дивлюся, а він на мене шипить і такий типу: «Ти диви, який я грізний кіт. Не чіпай мене». Та можна було вітром здути те кошеня!
А потім так сталося, що його побачила родина з-за кордону та закохалися. Його взяла дівчина-волонтерка на перетримку до себе, він трішки підріс, ми змогли оформити йому документи і відправити в сім’ю за кордон. Зараз він вже далеко звідси, дуже щасливий, йому накупляли купу іграшок, смаколиків, і він там уже дуже залюблений котик.
– Чому вирішили займатися притулком? Чому обрали для себе цей шлях?
– Узагалі, у мене особисто планів створювати притулок ніколи не було. Я почала просто допомагати прилаштовувати окремих тварин, робити фото, публікувати оголошення, вела сторінку в соцмережах. З часом тварин ставало більше, у мене власні вихованці з’явились, яких прилаштовувала. Потім у якийсь момент їх стало занадто багато і неможливо було оплачувати платні перетримки, бо, ну, коли там одна тварина, ще реально, а коли вже 10 на платній перетримці, то просто нема чим платити. І так довелося шукати одне приміщення невеличке… За 16 років дуже багато переїздів було – і люди шкодили тваринам, і чого тільки не траплялося. З роками кількість тваринок зростала і все є, як є. На щастя, притулок прийшов у той вигляд і в той режим, як би мені хотілось, щоб було. Не скажу, що в ідеалі, але так, щоб була користь для тварин, щоб вони почувались у безпеці, як вдома, нагодовані, у чистоті. Про створення притулку мріяла колись у дитинстві, але я ніколи не думала, що це стане реальністю.
– Які складнощі нині?
– Зараз найбільші складнощі – це те, що дуже велика кількість людей виїжджають та покидають своїх тварин. Вони досі телефонують у притулок, хочуть їх здати, але, повторюсь – це нереально зібрати всіх тварин міста в одному місці, тому що такі притулки потім перетворюються на концтабори з антисанітарією і голодом. І, звісно, те, що дуже маленький відсоток прилаштувань. Якщо б більше брали тварин, то ми б могли більшій кількості допомагати. Запитів дуже багато і від військових, і з області там, де дійсно не дуже гарна ситуація з тваринами. Але поки ми не прилаштуємо частину своїх тварин, брати нових – це вже просто неадекватно.
Звісно, ще з годуванням складності, тому що велика кількість не тільки круп та фаршу, а й кормів потрібна. Коти у нас, наприклад, на кормі, тому що на собак треба зварити більше, ніж пів тони каші щодня. І якщо ще й котам виварювати ту кашу, просто нема кому, нема коли, і тому вони в нас на кормі. І це теж складнощі, тому що корм поганий неможна їм дати, вони там слабкі, хворі, а нормальний корм завжди коштує чималих грошей, постійно просиш, постійно збираєш, постійно закуповуєш… І кожного дня прокидаєшся, а в тебе в голові: «Ага, треба купити ліки, треба купити те, те, те, те, те… Ага! Сьогодні зарплата людям», – і просто голова кипить день у день.
– Як тваринки реагують на вибухи?
– Деякі вже звикли. Якщо це такі, скажімо так, вже звичні для Херсону звуки, то більшість тварин не особливо реагує. І, взагалі, коли ми перебуваємо на території, то вони дивляться на нас. Якщо ми продовжуємо робити свої справи, то і вони поряд з нами бігають і все нормально. Коли, звісно, балістика в нашому мікрорайоні прилітає чи дуже великий обстріл, то бояться і травмуються іноді – починають гризти вольєри, ріжуть носи об залізо, чи об бруси погризені. Деякі навіть зуби ламали собі, коли намагались брус погризти, щоб вийти. Але неможливо випустити всіх із вольєрів, тому що вони ще й один одного почнуть травмувати, кусати через стрес. Тому, заспокоюємо, як можемо. Взагалі, звісно, зараз краще реагують, ніж на початку. Тому що на початку і ми, люди, не знали, що воно і як, і що то за звуки. Зараз хоч можливо відрізнити, коли «приліт», коли «вихід». Тварини теж відчувають. Не так, як на початку, але все одно нервують.
– Як ви з ними святкували зимові свята?
– Насправді в нас у притулку немає свят, немає вихідних і немає поняття святкувати щось. У нас це були звичайні будні. До нас приїхала 31 грудня дуже важка кішка в критичному стані з хімічними опіками, ледве жива. І лікарні закриті, вихідні, і довелося самій її крапати і виводити з цього стану. Собачка в нас теж злягла у ці дні, теж довелося крапати. Тому свят, як таких, у притулку не буває. Постійно триває боротьба за чиєсь життя.
фото надані Яною Лущик
