Волонтерка та сальса-мама Херсона. Так Ірина Саліхова підписала власну сторінку у Фейсбук.
Вона влаштовувала тематичні танцювальні вечори, допомагала бізнесам розвиватись, влаштовувала маркетинг-сніданки, була спікеркою.
Але з початком повномасштабного вторгнення Ірина організувала у Херсоні волонтерську ініціативу “Котики-патріотики” і всі її зусилля спрямувала на допомогу лікарням і людям.
Президент України 30 грудня 2022 року вручив Ірині відзнаку “Золоте серце”.
Поспілкувалась з Іриною про шлях у волонтерства та що робитиме після нашої великої перемоги.
Чому особисто ти вже багато років займаєшся волонтерством?
Якось у студентські роки ми з друзями вирішили напередодні Нового року піти до інтернатного закладу, що був біля мого дому. Ми навідались туди заздалегідь, дізнались які саме смаколики туди брати можна, тому що не все дозволено.
У таких закладах вихователі раніше привчали дітей називати всіх відвідувачів «мама» й «тато». І моє серденько не витримало. Я прив’язалась там до однієї дівчинки і мріяла її удочерити. А відтак почала ходити туди частіше, приносити різні необхідні для дітей речі — спідню білизну, смаколики, розмальовки.
Потім мої знайомі розповіли, що діти з іншого інтернатного закладу, які вже були старші за віком, влаштовують ярмарок своїх поробок і треба прийти підтримати їх, бо вони боялися, що на ярмарку не буде людей. Там я познайомилася з волонтерами та вихованцями «Херсонського клубу волонтерів». Там я і залишилась з 2009 року і нині є активною волонтеркою.
Наприклад, цьогоріч завдяки гранту проєкта «Близькі» Української волонтерської служби ми від імені ГО «Херсонський клуб волонтерів» та волонтерської ініціативи «Котики-патріотики» мали нагоду придбати 30 павербанків для багатодітних родин Херсонщини. Я вирішила, що це важливо, адже навчальний процес онлайн, а по інфраструктурі постійно відбуваються удари. Тому ми закупили зарядні пристрої, від яких можна живити не тільки телефони, а й ноутбуки.
Загалом, якщо коротше відповісти на це запитання, я волонтерю, тому що це мені дає більше, ніж я віддаю. Це і цікаві знайомства. І нові навички, і соціалізація.
Що допомагає тобі остаточно не вигоріти? Бо будь-яка робота з людьми, тим паче, в таких обсягах, забирає дуже багато енергії.
Вдячність тих, кому ми допомагаємо. Дуже багато людей чомусь вирішили, що волонтери їм щось винні. Вони буквально вимагають те, що їм необхідно і часто це не речі першої необхідності. Наприклад, у нас просили безлактозний сир певної марки, бо люди тільки такий їдять, просили «ведмежуйки», інтимну смазку і т.д. При чому, коли люди отримують відмову, вони дуже агресивно на це реагують.
Хтось отримує допомогу мовчки.
Проте знаходяться люди, які напишуть купу добрих слів або перетелефонують чи навіть виставлять дописи з подякою у себе на сторінках у соцмережах і це дуже мотивує та підтримує. Такі дописи, коментарі, повідомлення ми з командою поширюємо у спільному чатику, щоб всі бачили заради кого ми стараємося.
Ще один прикольний спосіб подяки з’явився суто в окупації, коли у людей не було коштів, а на полицях магазинів не було товарів. Ті, кому ми доставляли ліки, приносили нашим волонтерам пучок зеленої цибулі, домашні закрутки, мед тощо.
На твою думку, чи кожна людина може бути волонтером?
В Україні колись була така ініціатива — запровадити в школах урок волонтерства. На жаль, її не вдалося реалізувати на державному рівні, але деякі школи проводять такі уроки самостійно. До повномасштабного вторгнення кілька шкіл і мене запросили провести такі уроки до Дня волонтера.
Особисто я вважаю, що кожна людина не просто може бути волонтером, а навіть повинна. Тому що це точно покращить стан справ у нашій країні і всім буде приємніше у ній жити. Також волонтерство створює рівні можливості: є купа волонтерських програм, які дозволяють мандрувати, вивчати мови, отримувати нові навички безоплатно.
Більшість тих, хто волонтерив у окупації, робили це задля того, щоб самим не з’їхати з глузду у той час, коли будь-яка стабільність втекла з-під ніг. Навіть маломобільні люди можуть знайти свій спосіб волонтерства: викладати онлайн, впорядковувати інформацію, бази даних, вести сторінки у соцмережах, тощо.
Бо, насправді, той, хто волонтерить, отримує від цієї справи щось значно більше ніж ті, хто отримує допомогу з рук цього волонтера.
На жаль, вже зараз не поодинокі випадки, коли люди сприймають волонтерів та їх допомогу як «магазин» і вважають, що їм хтось щось винен. Як з цим боротись та чи варто?
Знаєте, є така штука у батьківстві та викладацькій справі, коли просто необхідно досить жорстко поставити вихованця на місце. Дати зрозуміти, що ось за цю умовну межу переступати не можна.
Весь час, що Херсон був окупований, наша волонтерська ініціатива «Котики-патріотики» доставляла медикаменти і засоби гігієни з неокупованої території. Грошей на закупівлю всього необхідного херсонцям, звісно, не вистачало, тож ми змушені були «фільтрувати» заявки — комусь відмовляли, бо не вистачало коштів, а комусь саме через хамську поведінку. Волонтер — це людина, яка за власним бажанням допомагає (чи не допомагає) іншим, він чи вона нікому нічого не винні.
Знаєте як у нас люди інколи просять про допомогу? Мені якось подзвонила жіночка і хвилини півтори розповідала, що всі волонтери — пі***си, крадії і т.д. Я її перебила і кажу: «Вибачте, дайте вгадаю, ви зараз будете просити у мене про допомогу?». Вона каже: «Так, мені потрібні ліки і продукти». І от деякі волонтери у такій ситуації дійсно казали щось дзеркальне на такі «закидони» і клали слухавку. І я таких людей не засуджую, бо вони мають на це право.
Якось у волонтерській спільноті окупованого Херсона я підняла це питання. Тоді я вважала, що це недоречно і ми повинні намагатись «закривати» заявки від усіх, хто цього потребує. Але інші волонтери були непохитні і висловили позицію, що допомагати треба тільки тим, хто вміє бути ввічливим і вдячним.
Чим, на твою думку, можна пояснити такий потужний волонтерський рух, який з’явився в Україні 24 лютого 2022 року? Так, українці волонтерили і до цього, але таких масштабів рух набрав лише після повномасштабного вторгнення.
Моя особиста думка така, що повномасштабне вторгнення зачепило всіх, біда у нас усіх стала спільною. А справжні українці люблять наводити лад у своєму домі, тож засукали рукави і почали волонтерити. Багато хто не вірить у спроможність влади, не очікує на їх допомогу і робить все самотужки.
У 2014 році, коли росія захопила частину наших територій, волонтерили не всі, бо думали, що це щось десь там далеко і їх не стосується. А 24 лютого 2022 року ракети полетіли по всій території України і зробили з простих українців патріотів, волонтерів і націоналістів.
Я кажу, що нас усіх зробили волонтерами тому, що навіть ті, хто просто продовжує вести бізнес у нашій державі, платить податки, вони вже роблять велику справу. Ті, хто виїхав, продовжують надсилати кошти своїм рідним чи просто незнайомим людям, які цього потребують. Українці за кордоном допомагають закуповувати амуніцію і збирають автобуси гуманітарної допомоги. Тож, я думаю, кожен зараз намагається робити свій внесок у перемогу та підтримку своїх земляків.
На твою думку, чи лишиться у людей така згуртованість після нашої великої перемоги?
На жаль, ні. Градус цього ентузіазму вже зараз сильно впав. Люди вигоріли і втомилися, а не усі вміють боротись з вигоранням. Не всі і розуміють мотивацію боротись із цим.
До того ж, коли загроза відступить, люди видихнуть з полегшенням і захочуть відпочити. Хтось зовсім піде з волонтерства, хтось тимчасово, а комусь ця справа вже змінила світогляд і тепер у людей це стало нормою — робити щось безоплатно, аби тільки полегшити життя іншим, покращити щось у своїй країні.
Що ти зробиш найпершим після того, як ми переможемо?
Зателефоную мамі. А ще обіцяла пити каву з херсонською журналісткою Іриною Староселець, сидячи на землі на головній площі Херсона.
А ще буду танцювати сальсу і бачату. Багато хто мені писав, що відкладали на потім похід до студії сальси та бачати до повномасштабного вторгнення, і тепер про це жалкують. Тож мріють затанцювати, коли настане перемога.
Наразі Ірина Саліхова відкрила черговий збір.
На Запорізький напрямок нашим бійцям необхідні болгарки, інструменти для ремонту автомобілей, бензопили тощо.
Просимо підтримати збір на 33 ОМБр або надати необхідне у натуральному вигляді.
Ціль: 50 000.00 ₴
Посилання на банкуhttps://send.monobank.ua/jar/3Eojuj4CM
Номер картки банки: 5375 4112 0927 8840
