Євген на псевдо “Хантер”, до війни працював у приватній дорожній компанії. Війна застала Євгена у Запоріжжі, коли він перебував у відрядженні.
— 24 лютого, о 5:30 почався ракетний удар. Звісно це був шок, світ перевернувся…
В мене були запаси пально-мастильних матеріалів, то ж повіз їх на позиції хлопцям із ЗСУ, які почали окопуватися для оборони міста. Після цього поїхав на пункт, де почали видавати зброю, але так як я не служив і не мав військового квитка, зброю мені не дали. Тому вирішив повернутись до рідної Одещини.
Швидко зібравши речі, разом з дружиною повернулись додому. Там відразу записався до тероборони.
Спочатку заступали на блокпости, я був зі своєю мисливською зброєю (тому й позивний “Хантер”), потім видали автомат.
Був на Херсонському напрямку, де три місяці тримали оборону.
Потім – Бахмут, там я працював водієм-санітаром. На той час Бахмут був пеклом на землі. Одного разу при переміщені поранених в одну з наших евакуаційних бригад прилетів “Ланцет”. Дівчина медикиня загинула одразу, двох хлопців поранило, їх вдалося врятувати. Ворог постійно полював на медиків, за добу міняли точки евакуації по три рази.
Евакуювали всіх, там не було різниці, ти з ТрО чи ССО, Нацгвардія або поліцейський, це всі наші!, – згадує “Хантер”.
— Майже за місяць працюючи у дві зміни ми евакуювали 560 людей. Бувало що за один раз вивозили до 11 людей. Дякували нашій автівці, наш мерседес-спринтер потрібно ставити на постамент, він витримав все, враховуючи ті умови та швидкості, в яких ми працювали.
Тяжко було вночі, бо потрібно було їздити без світла. Потім ми придбали за свої кошти та встановили камеру нічного бачення, стало трохи веселіше.
Своїми силами поставили на ноги майже триста людей, у госпіталях не вистачало місця, ми винаймали трикімнатну квартиру, там і надавали допомогу хлопцям.
Також був на Харківському напрямку, займались теж евакуацією наших бійців.
Маючи неабиякий досвід “Хантер” каже, що найголовніше – це логістика, повинні бути правильні маршрути, точки збору, швидкість.
— Бувало приходилось вивозити тяжко поранених з-під обстрілу, знаходити більш-меньш безпечне місце та реанімували хлопців, потім везли далі на стабілізаційний пункт.
Щоб меньше було роботи медикам, потрібно бійцям мати навушники, або хоча би звичайні беруші, бо 60% травм – це акубаротравма. “Модні” бійці, які накупили собі каски без захисту вух, натягували їх собі по плечі, – каже Євген.
— Після нашої перемоги повернусь до своєї улюбленої справи – бджолярства. До війни мав близько 120 сімей, зараз потрібно буде починати майже все з початку…
Євген отримав заслужені нагороди –”Залізний хрест” за Херсон, і за Бахмут отримав “Знак пошани” від Міністра оборони України.
Джерело: Регіональне управління Сил територіальної оборони “Південь” ЗС України
