«Кричу про Кринки», — з таким гаслом вийшли на мирну акцію в Одесі понад сотня рідних військовослужбовців, які зникли в Кринках на окупованому лівобережжі Херсонської області.
У середмісті в Одесі коло великоднього столу виставили в ряд порожні стільці, прикрашені гілочками верби. На спинках висить військова форма. Так рідні зниклих безвісти у Кринках на Херсонщині нагадують про те, що світле свято Великодня цьогоріч настане не для всіх.
На площі зібралися батьки, дружини, діти, родичі і друзі українських захисників. Одеситка Анастасія Богач прийшла підтримати родину зниклого безвісти в Кринках морського піхотинця Володимира Сачика, позивний «Маляр»:
«Хто що знає про Сачика Володимира, повідомте, будь ласка. А також прийшла на підтримку Шикіна Олександра з 38-ї бригади, який зник безвісти 23 листопада 2023 року. У нього лишилася дитина сиротою, а мати не отримує виплати.»
На уродженця Кіровоградської області Віталія Калініченка, військовослужбовця 38-ої окремої бригади морської піхоти чекають мати, брат, племінники та онуки. Чоловік зник 27 квітня 2024 року, поділилася сестра Рита Кваша:
«Востаннє ми зв’язувалися, як він йшов на завдання. Це було 17 квітня. Після цього у нас зв’язку немає. Пообіцяв, що через місяць прийде до дому. Але до сьогодні він безвісти зниклий.»
Наталя Акішкіна на акцію приїхала з Вінниці. Її чоловік Олег зник 7 квітня 2024 року під час виконання бойового завдання у Кринках на ТОТ Херсонської області. Він служив у 38-ій окремій бригаді морської піхоти.
«Востаннє я зі своїм чоловіком спілкувалася четвертого числа о тертій годині дня. Він сказав, що вони ввечері виходять на бойове завдання. Сьомого числа у мене чоловік зник. 10 числа мені принесли сповіщення про те, що у мене чоловік зник безвісти», – пригадує учасниця мітингу.
В Одесі акцію провели втретє. До того були Київ та Вінниця, розповіла співзасновниця громадської організації «Кринки. Шлях додому» Ольга Святна. Її син також зник безвісти у Кринках.
«Люди взагалі не знають, що таке ті Кринки, це зовсім закрита тема. А ми хочемо про себе нагадати, ми хочемо, щоб і держава бачила, що ми про своїх рідних не забулися, що ми за них будемо боротись до останнього, і щоб люди трошки більше знали історію, трошки більше знали тих героїв, які дуже мужньо боролися в найважчих таких умовах.»
фото Катерини Садовської
Цей матеріал став можливим за підтримки програми “Голоси України”, яка є частиною Ініціативи Ганни Арендт і реалізується Лабораторією журналістики суспільного інтересу спільно з Європейським центром свободи преси та медіа і фінансується Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
