Навесні 2023 року лікар з медицини невідкладних станів Павло Дзюба записався у список медиків, які бажають працювати на деокупованих територіях. Про таку можливість дізнався з листа МОЗ, який надійшов до Сумського обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. Улітку лікарю зателефонували й запропонували поїхати в Херсон, пише Трибуна.Суми.
«Це було повністю добровільно, — говорить Павло. — Знаючи ситуацію, дивлячись новини, я розумів, що в Херсоні не вистачає людей для роботи. Також мені було цікаво туди поїхати, я хотів зрозуміти, як це — працювати на деокупованих територіях».
Перша поїздка тривала місяць — з 1 по 31 серпня 2023 року. Павло Дзюба та його колега фельдшер з медицини невідкладних станів Віталій Бірюков доїхали потягом з Києва до Миколаєва, а звідти вже в Херсон. Павло згадує, що у той день у Миколаєві було тихо, його здивувало лише те, що на вокзалі знаходилося мало людей.
-Щойно ми заїхали у Херсон і дійшли до центра міста, як почався обстріл, — говорить Павло. — Я чув вибухи і не розумів, це наші чи не наші. Нас зустріли місцеві колеги і я орієнтувався на них — якщо вони вели себе спокійно, значить нічого страшного не відбувалося, можна не хвилюватися. Звісно, порівняно з Херсоном, у Сумах тихо. Там обстріли тривають зранку й до вечора. Під час найбільшої спеки у серпні вдень була перерва на кілька годин, а ввечері обстріли посилювалися і так до ранку.
Павло та його колеги працювали лише з цивільними і лише в Херсоні. Тільки одного разу, вже під час другої поїздки в жовтні, він виїжджав у сусіднє село надати допомогу після обстрілу: родина вибігла сховатися в підвал, син встиг добігти до сховища, а в матір потрапив осколок, коли вона виходила з хати.
«У Херсоні залишилися мало людей, здебільшого ті, хто не може або не хоче виїжджати, — говорить Павло. — Мені запам’яталися виклики до людей похилого віку, які залишилися самі. За ними там доглядають, наскільки це можливо в існуючій ситуації, вони мають куди прийти поїсти або підзарядити телефон. Та їм не вистачає якогось простого спілкування. Бувало, що ми приїжджали на виклик, а там нічого екстреного не було, людям просто хотілося поговорити».
Місцеві показали сум’янам мікрорайон Острів, який найбільше постраждав після підриву Каховської ГЕС. Павло згадує, що у під’їздах, які у червні були затоплені до другого поверху, навіть через кілька місяців залишався запах цвілі. Ще в серпні на Острові було відсутнє світло, адже електромережі не могли відновити через постійні обстріли.
Ти сам для себе приймаєш рішення, яка це зона — червона — під вогнем, чи більш безпечна
На Сумщині лікарі і фельдшери екстренки працюють за певними алгоритмами безпеки — ще на етапі виклику диспетчери аналізують ситуацію, до прикладу, якщо на прикордонні існує загроза артобстрілу, то медики мають зачекати.
«Як у Херсоні?, — пояснює за безпеку Павло. — Якщо ти не чуєш вибухів, то їдеш. Ти сам для себе приймаєш рішення, яка це зона — червона — під вогнем, чи більш безпечна. Наприклад, приходить виклик на Острів, а ми чуємо, що там йде обстріл. Зачекаємо хвилин 20-30 і виїжджаємо. Було й таке, що приїхали на прильот до постраждалої дитини, і почули, що обстріл ще продовжується — ми потрапили в перерву. У такій ситуації треба швидко покидати це місце, бо не знаєш, куди потрапить наступний снаряд».
В одному із серпневих звернень президент України Володимир Зеленський, дякуючи усім медичним працівникам, які, незважаючи на труднощі війни, рятують життя, відзначив Павла Дзюбу та Віталія Бірюкова. Павло згадує, що той день у Херсоні був дійсно складним, і медики кілька разів виїжджали надавати допомогу після обстрілів.
«Сказати, що ми там щось таке велике, неймовірне робили — ні, ми робили свою звичайну роботу, як і тут, — говорить Павло. — Так, у Херсоні адреналін, пусті вулиці, на яких немає машин, мало будівель, у яких не застрягнув осколок. Ти розумієш, що вікно в машині повинно бути постійно відкритим, аби чути, що там відбувається. Мені запам’ятався один із перших викликів на вулицю поряд із Дніпром: друга година ночі, літо, спека, ти відчуваєш запах води від ріки, а над тобою літають дрони».
Другий раз їхати було більш драйвово
Провівши серпень у Херсоні, Павло повернувся додому і вже через місяць поїхав знову на південь. Медики звернулися до МОЗ, щоб вдруге попрацювати тією ж командою: двоє сум’ян та їхні колеги з Вінниці й Закарпаття.
За кілька днів до нашого приїзду у підстанцію прилетів снаряд, — говорить Павло. — Вдруге їхати було більш драйвово, бо попереднього разу я не знав, куди їду, тому особливо не переживав. Під час першої поїздки було трохи стресово адаптуватися до вибухів, але потім починаєш краще розуміти, де саме відбувається обстріл, далеко це, чи треба ховатися. Коли кілька днів була тиша, то починав відчувати себе некомфортно, переживав, де саме почнеться обстріл.
Павло згадує, що частіше всього з осколковими пораненнями потрапляли люди, які знаходилися на вулиці. Одного разу поранило людину, яка стояла біля входу у бомбосховище і допомагала зустрічати херсонців, які заходили всередину. На той виклик виїхала бригада Павла, адже інша не могла доїхати через обстріл, що тривав.
«Ще запам’ятався виклик до маленької дівчинки, яка намагалася спати вдень, а вночі не лягала, — говорить Павло. — Вона боялася виходити на вулицю через обстріли, була дуже наляканою. Це все через те, що дівчинка жила на восьмому поверсі, а поверхом вище у квартиру прилетів снаряд, у дитини з’явився посттравматичний синдром».
Павло говорить, що готовий їхати працювати до Херсона ще раз, якщо буде така необхідність.
Президент України Володимир Зеленський нагородив Павла Дзюбу орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
фото з сайту Трибуна.Суми
