Його історію оприлюднило видання “Українська правда”.
Дмитро Свиридович, скільки себе пам’ятає, захоплювався риболовлею. Він гадає, що пристрасть ця передалася від батька. Його тато був професійним рибалкою, ходив по Атлантичному океану в районі узбережжя Африки, нижче екватора.
В сина географія значно вужча: Дніпро та Десна, Чернігівська, Київська та Черкаська області. Троюрідний брат з Херсона постійно запрошував до себе в гості – він мав дачу десь на Дніпрі, риболовля мала бути знатною.
Дмитро так і не встиг порибалити з родичем. У 2023 році вже як військовослужбовець з позивним “Риба” потрапив з бойовими побратимами в місця, куди його запрошував брат. Дмитро Свиридович став одним із тих “річпіхів” херсонської тероборони, які довгими місяцями відтісняли окупантів від Херсона спершу на островах, а тоді й на лівому березі Дніпра.
У своїй історії він розповідає, чому хотів воювати на півдні, як після весілля провів “медовий місяць” у боях на островах, за що отримав нагороду з рук президента.
Рибалка йде в тероборону
До широкомасштабного вторгнення киянин Дмитро Свиридович займався приватним бізнесом, працював водієм. Коли окупанти вирушили на столицю, чоловік долучився до добровольчого формування. В його складі брав участь у визволенні Ірпеня, був стрільцем. Саме тоді в березні 2022-го він отримав свій перший бойовий досвід.
“Тоді всі були готові ледь не з лопатами і ножами зупиняти ворога. Не стояло питання, що тобі дадуть якусь серйозну зброю – просто всі рвалися в бій, всі хотіли вигнати ворога якнайшвидше“, – згадує Дмитро період боїв за Київ.
У тих подіях сформувався невеликий колектив із кількох десятків хлопців переважно з Києва та Київської області, поміж яких був і Свиридович. Після відступу окупантів ця група вступила до лав Сил територіальної оборони ЗСУ.
В одному з батальйонів сформували свою роту, в якій Дмитро “Риба” став командиром взводу. Ще за деякий час Риба запропонував 192-му батальйону ТрО забрати більшість групи до себе. На початку осені 2022 року батальйон вирушив виконувати завдання на Донеччину та Харківщину.
Тоді ж, в середині осені, Дмитра відправили до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного на курси командирів взводів.
“У мене до повномасштабної війни військового досвіду не було. Закінчив військову кафедру 20 років назад, отримав звання молодшого лейтенанта запасу. Навчався в процесі, але ж цього не достатньо“, – згадує важливість того навчання Свиридович.
“Романтична подорож” з форсуванням Дніпра
У листопаді 2022 року Херсон звільнили. Невдовзі було вирішено повернути до міста місцеву тероборону.
Риба зрадів цій новині. З містом були пов’язані певні спогади. Багато разів він проїжджав Херсон дорогою до Залізного порту. Замолоду Дмитро полюбляв потусити в курортному селищі на березі Чорного моря. Тепер же були сподівання, що ЗСУ повторять свій харківський успіх і звільнять усю Херсонщину.
Із середини зими серед херсонців почали ширитися чутки, що ось-ось і вони підуть на лівий берег. Згодом був сформований зведений підрозділ, який готувався до операції на островах. У цей час в житті Дмитра сталася важлива подія.
Вже під час війни чоловік закохався. “Знайшов споріднену душу, яка дійсно стала моєю другою половинкою“, – каже Свиридович.
З першою дружиною вже давно розійшовся, тож вирішив одружитися вдруге. Весілля призначили на 3 березня 2023-го. Дмитро взяв відпустку за сімейними обставинами. Одразу після повернення вирушив на острови.
“Така в мене романтична подорож була: медовий місяць на островах, тільки без дружини“, – жартує тероборонівець.
В яких умовах доведеться воювати в дельті Дніпра, майбутні “річпіхи” ще не мали уявлення. Страху, запевняє Риба, не було. Єдине, що лякало – в разі чого важко буде кудись подітися з островів, за тих умов евакуація дуже ускладнена.
Страшніше було дружині, бо чоловік на довгий час залишався без зв’язку.
“Коли я повернувся і передзвонив, повідомив, що зі мною все добре, то сльози, звісно, в неї були, така легка істерика, але більше від таких змішаних почуттів і радості, що я живий“, – згадує Дмитро.
Перший вихід на острів і нагорода від президента
На момент першого заходу на острови Свиридович був командиром групи. По суті, цей вихід перетворився на розвідку боєм. Група отримала завдання пройти до певної визначеної точки на острові. За попередньою інформацією, були визначені місця перебування росіян. На місці вже з’ясувалося, що ворог просунувся на кілька сотень метрів уперед.
“Ми з ними буквально зустрілись. Можна сказати, вийшли з-за кущів чи з сусідніх будинків. У них там були схованки та засідки. Ми вже почали діяти по обставинах, які склались“, – розповідає “річпіх”.
Дмитро керував діями передового загону тероборонівців. Йому довелося швидко ухвалювати рішення. Місцевість була така, що ворог міг взяти тероборонівців в оточення. Тож займати оборону в цьому місці було загрозливо.
“Ми одразу дали бій, показали противнику, що готові до певних дій. І почали діяти так, щоб ворог не зміг маневром обійти нас. Плюс противник застосовував з іншого берега артилерію, міномети, дрони постійно. Там не так багато будинків, і в основному вони дерев’яні. Треба було знайти укриття, щоб зберегти особовий склад“, – пояснює логіку подальших дій командир.
“Річпіхи” закріпилися на певних рубежах. Протягом кількох місяців окупанти штурмували ці позиції, але продавити українців не змогли.
За кілька днів після повернення з острова на Рибу чекала несподіванка. Йому повідомили про необхідність з’явитися в Херсон для нагородження. З рук президента Дмитро отримав Орден Богдана Хмельницького третього ступеня.
“Я навіть не дуже зрозумів, за що мене нагородили. Я вважаю, що були й набагато достойніші претенденти. Разом із тим небагато людей мають честь отримати нагороду з рук президента. Це реально честь, я так вважаю“, – згадує свої думки під час нагородження “річпіх”.
Для Дмитра це була перша і поки єдина нагорода. Хоч серед військових і існує традиція “обмивати” ордени, Риба від цього відмовився. На війні, вважає, не місце алкоголю, тож обмежився солодощами та пепсі. Нині він зберігає нагороду разом з усіма документами в бліндажі, в якому базується на фронті. Розмірковує, що колись після війни може повісити орден вдома на видному місці. Поки ж не час хизуватися нагородами.
Досвід боїв на островах
Ще до початку боїв “річпіхів” за Дніпро Дмитро не розумів, навіщо заходити на острови. Він вважав, що достатньо тримати ту територію під вогневим контролем артилерії.
Вже під час першого виходу на острів Риба зрозумів, що такі великі території не можна контролювати ззовні. Важливо зайняти й утримувати позиції, щоб ворог не міг наблизитися до Херсона впритул.
“Якщо б росіяни розмістили на острові, наприклад, 82-і міномети, то їм було б дуже просто обстрілювати місто. Вони ж насамперед мирне населення тероризують. Якби ми не стояли на островах, то Херсон ще більше б потерпав від обстрілів“, – пояснює офіцер важливість операції “річпіхів”.
Розповідаючи про свій досвід перебування на островах, Свиридович перераховує кілька особливостей.
По-перше, це складнощі з укриттям. Викопати окоп та бліндаж – нереально. На глибині пів метра вже з’являється вода. А серед дачних будинків лише незначна частина цегляні, інші пробивалися кулями та уламками.
По-друге, у росіян постійно працювала аеророзвідка, ворог відслідковував кожен рух. Через це пересуватися вдень було небезпечно. Навіть пройти в туалет або по воду було смертельно небезпечно.
По-третє, окупанти активно використовували дрони зі скидами. БпЛА влаштовували своєрідні “каруселі”: щойно один робив скид, як на його місце прилітав інший.
По-четверте, ворог мав постійну підтримку з іншого берега. Артилерія, танки та міномети могли працювати квадратами, знищуючи будинок за будинком.
У таких умовах “річпіхи” проводили ротації, вели затяжні боєзіткнення та трималися на островах. Під час другого заходу група Риби стримувала ворожий штурм від 9-ї години вечора до 1-ї години ночі.
“Іноді ворог застосовував не звичайні війська, а групи спеціального призначення. Ми отримували інформацію, що заїхала група спецури. І одразу мінялася тактика дій ворога. Вони починали нас провокувати на відкриття вогню і, вже розуміючи наше місцезнаходження, вночі йшли на штурм. Нам довелося зіштовхнутися і з їхніми спецназівцями, і з морпіхами“, – каже Дмитро.
Боротися доводилося не лише з ворогом, а й із побутовими труднощами. Воду вживали з розрахунку літр на день. Були випадки, коли “річпіхи” через нестачу питної брали річкову воду, яку очищали таблетками для знезараження.
“Хто вперше потрапляв на острів, по кілька днів взагалі не їв. Це дуже великий стрес. Я так вам скажу: їжа просто не лізе. Потім починаєш якісь легкі перекуси робити, якісь горіхи, сухофрукти, потім сухпайки. Жменю горішків з’їв, свідомість вже від голоду не втратиш“, – описує умови тероборонівець.
На звичайний стрес у командира накладалася ще відповідальність за підлеглих. Через це Риба на островах майже не спав. За перший тиждень – лише кілька годин.
“Після острова хочеться в інший світ, щоб так, наче нічого і не було. Щоб нічого не нагадувало про те, що довелося пережити. Хоча б день – два для зняття стресу, а потім можна і далі працювати“, – пояснює Риба, як налаштовувався кожного наступного разу йти на лівий берег.
“Рибалити повернуся після війни”
Рік боїв на островах Дмитро Свиридович закінчує вже на посаді заступника командира роти. Підбиваючи підсумки однієї з найскладніших операцій тероборони, офіцер наголошує, що бійцям треба дати відпочити хоча б пів року. І при цьому визнає, що немає ресурсів замінити всіх, хто воює з 24 лютого.
Сам же Дмитро мріє, як після перемоги повернеться додому до дружини і місяць – два відпочине подалі від всієї метушні. А тоді проїде по всіх місцях бойових дій.
“Після війни організую собі таку подорож, щоб згадати побратимів, повернутися на Донбас, Харківщину та Херсон, побачити, як все відбудовується. І знову зустрітися з херсонцями з тероборони. Мене вже запросили в Залізний Порт, там до війни хлопці працювали у сфері надання туристичних послуг“, – ділиться Свиридович планами на майбутнє.
І, звісно, сьогоднішній “річпіх” Риба мріє повернутися до риболовлі. Хоч і провів рік на Херсоні, форсував Дніпро та тижнями воював на островах, відірватися на улюблену справу хоч на мить можливості не мав.
“У мене деякі хлопці тишком-нишком примудрялися порибалити під Херсоном. Але, яким би я не був фанатом, зараз трошки пріоритети змінились. Надолужимо після перемоги, обов’язково“, – підсумовує свою розповідь Дмитро.
