Волонтери мережі “Сталеві Мурахи Херсон” плетуть маскувальні сітки та кікімори, шиють білизну, подушки, збирають аптечки, передають генератори та спальники для військових. Також вони допомагають місцевим жителям.
Засновниця та керівниця волонтерської мережі “Сталеві Мурахи Херсон” Наталя Гавриленко розповіла кореспондентам Суспільного, у роботу включилась з перших днів повномасштабного вторгнення.
“З чоловіком пішли до тероборони, а потім, коли була розпущена 124 бригада, то просто чоловіки пішли до партизанського загону, а ми допомагати почали, волонтерити. Тобто передавали їжу, харчі, одяг, все, що необхідно було їм для роботи, все, що запити від них були. Вивозили людей з окупованої території на деокуповану, завозили сюди ліки та ще дещо”, — говорить Наталя.
Під час окупації Наталю затримували російські військові, каже жінка.
“Я так і не знаю, що вони вимагали. Вони просто тримали, розумієте, не було жодних пред’яв, не було якогось кримінального провадження, ще чогось. Вони приїхали, серед ночі забрали. Той, хто нас всіх здав, сказав, що тьотя Наташа була у Правому секторі, син у неї був у Правому секторі. Вона допомагає тут”, — розповіла вона.
Згодом Наталю та жінок, які були з нею у камері, відпустили. Проте спілкування вони не припинили та розпочали спільну діяльність.
“Якщо спочатку ми лише роздавали гуманітарну допомогу і якісь консультації надавали тим, хто теж перебував у полоні, а зараз потрошку ми навчаємось. Дівчата їздять на тренінги, хлопці поки що не на тренінгах, але я думаю, що будуть теж вчитися. Для того, щоб далі вже надавати ширші послуги, більш кваліфіковано з приводу допомоги саме потерпілим і тим, хто перебував у полоні”, — говорить Наталя.
До “Сталевих Мурах” приєднались також херсонці, які лишаються у місті. Серед них волонтерка Галина.
“Все було добре, поки не прийшли “визволителі” і не звільнили від нормального життя, нормальної професії, від нормального всього, а зараз допомагаю волонтерством. Наталі допомагаю чим можу, як кажуть. Залишилась в Херсоні, тепер треба щось робити. Все одно повернулася до свого рідного Херсона, і я не можу. Вдома краще”, — каже жінка.
Волонтерством займається й Ігор. Розповідає, до початку повномасштабного вторгнення працював інженером з комп’ютерної техніки, але роботу втратив.
“Допомагаю і фізично, і розумово. Налагоджую техніку, допомагаю старим людям. В мене на провулку залишилися одні старі люди, яким потрібна наша допомога. Ми допомагаємо їм, харчами, ліками відносимо додому. Вони вже самотні, самі не можуть ходити”, —
“Сталеві мурахи”, окрім допомоги херсонцям, плетуть маскувальні сітки та кікімори, шиють білизну, подушки, збирають аптечки, передають генератори та спальники для військових. Більшість справ фінансують за власний кошт, розповідає Наталя Гавриленко.
фото: Суспільне Херсон
