Попри безпекову ситуацію, у Херсоні лишається доволі багато дітей різного віку. Аби дати дітям місце для ігор, спілкування та навчання, у місті відкрився дитячий клуб.
Ми поспілкувались із його керівницею дитячого клубу Наталею Гуменною та вихователькою клубу Катериною Зеленською.
– Пані Наталя, розкажіть, будь-ласка, про цей заклад, що тут відбувається і взагалі як його правильно назвати?
Наталя: «Ми його називаємо дитячий клуб. Ідея була створити не просто розважальний, а й навчальний простір, куди діти приходять, аби навчатися в ігровій формі. Кожну годину, яку дитина перебуває тут, з нею постійно йдуть заняття з математики, образотворчого мистецтва, практикуємо пісочну терапію».
– Катерино, Ви безпосередньо працюєте з дітками. Розкажіть як відбувається налагодження контакту з дітьми? Багато ж із них не бачили садочків наживо, чи складно налагоджувати зв’язок, як це відбувається?
Катерина: «Якщо дитина приходить, вона ще маленька – найменшій за віковою категорією дитині, яка прийшла до нас, був рік і два місяці. Дітки бояться, у них немає адаптації, вони мало спілкуються з однолітками, переважно перебувають вдома з батьками. Дехто з дітей адаптується дуже тяжко, але ми стараємось знайти до них підхід, граємось, розвиваємось, займаємось».
Наталя: «Багато хто з дітей, які до нас приходять, бояться шуму, голосних вигуків – ховаються, плакати починають, але теж відбувається адаптація, соціалізація. Діти гучно сміються, кричать і в ігровій формі поступово звикають до шуму, до гаму, їм починає подобатися. Для адаптації, коли дитина приходить вперше, ми даємо їм 15 хвилин на ознайомлення, щоб вони так пройшлись, подивилися, де які іграшки є, де які гойдалки, будиночок, лабіринти… Водимо, показуємо. А потім уже дивимося, чи вони йдуть на контакт із вихователем, з іншими дітками, чи бояться, чи ні. А, взагалі, ми просимо, щоб батьки не залишалися в залі, а йшли, тому що коли батьки залишається в залі, діти геть по-іншому реагують на адаптацію. Вони постійно дивляться, чи є мама, тато, чи немає. А коли їх залишають, буває 5 хвилин поплачуть… Хоча був випадок, що плакала і годину перший день, але наступного дня, коли її привели, то це геть вже інша дитина була. Бо потім стає цікаво, у нас все яскраве, багато іграшок, виникає інтерес і вони починають спілкуватися.
Ми підраховували, що в залі комфортно 30 дітям. Плюс у нас інший клас, де відбувається підготовка до школи, там 20 діток. Тобто, 30, 20 і 10 – 60 діток за годину в усіх приміщеннях».
– У вас також є садочок? Яка структура дня?
Наталя: «Так, це ми подивилися, як почали працювати, то ми так придумали, що батьки прагнуть залишити дитину як на більший час. І так створили мінісадочок з 9-ї до 13-ї. По віку малюків приводять до 6-ти років. У нас, як у звичайному садочку: спочатку фізкультхвилинки, заняття, балансири проходимо, м’ячі, кеглі. Спортом позаймалися, трішечки відпочили, відволіклися, а потім іде навчання. Катерина проводить математику у нас, кожного дня рахуємо, вчимо кольори, кожного дня щось новеньке для них. Малювання обов’язково пензлями, олівцями. Діти полюбляють».
Катерина: «Аплікація, ліплення тістом – їм це дуже подобається. Різні фігурки робимо. Ті, хто вже може вирізати, роблять це самі. Тим, хто не може, допомагаємо, вони вже там наклеюють, розмальовують за бажанням».
Наталя: «Можна прийти не просто з 9-ї, діти приходять буває і на 10-ту, і на 11-ту, і на одну, і на дві годинки. Вони приєднуються до активностей, займаються, ходять у лабіринт. Так у нас ще є підготовка до школи три рази на тиждень. Плануємо відкрити заняття з підготовки з англійської мови від 4 до 6 років. Постійно розвиваємося, щось нове придумуємо».
Катерина: «Ось закупили пісок, кольоровий пісок, картинки, дуже цікаво діткам, вже не з ними працювала, їм дуже подобається».
Наталя: «І планується не просто, щоб вони гралися піском, пасочки робили, а впровадити пісочну терапію. Зараз закінчуємо проходити відповідний курс навчання».
– Ви говорите про садочок для діток до 6-ти років. Але ж у вас тут бувають і старші?
Наталя: «Так, у нас і старші бувають. Зараз вже запланований День народження для дівчинки 11 років. Разом з нею приходять друзі 9-10 років. Вони були цими вихідними, приходили. Їм теж тут подобається».
Катерина: «Три роки з початку повномасштабного вторгнення, можна сказати, вони такого місця не бачили за цей час, тому їм тут теж цікаво».
– У вас тут і свята тематичні відбуваються?
Наталя: «Так, ми проводили Геловін, День Святого Миколая. На Геловін ми хотіли якомога більше часу та уваги приділити дітям. І свято затягнулося аж на 3 години.
Більше за все всім сподобався Новий рік. У нас були військові хлопці, актори. Вони прийшли та допомогли – одягнули костюми і Санта Клауса, і Джека Горобця. Також у нас Мавка була, Катерина в образі Феї-ведучої. Був цілий сценарій, працювали по сценарію з атрибутикою. І кораблі створювали, і все, що стосувалося морської тематики».
Катерина: «Ігри в нас були, естафети. У кінці зробили фото. У дитячому садку новорічний ранок, а в нас тут цілий концерт вийшов».
Наталя: «Тільки новорічний ранок як у дитячому садку, але з акторами. Усі були задіяні в цій виставі».
Катерина: «Батьки задоволені, діти задоволені, але для нас це важко. Все підготувати, все зробити, костюми вигадати. Наталя тоді скрізь, де можна, шукала костюми, ми їх переробляли, нашивали. Все, що можна зробити, щоб було цікавіше».
Наталя: «І скриню робили, з якої Джек Горобець вистрибував».
– А скільки вас взагалі працює в дитячому центрі?
Наталя: «Нас взагалі працює тут троє».
Катерина: «Багато нас працює» (сміється – авт.).
– Ви мали до цього досвід роботи з дітками?
Катерина: «Так, я вихователька, 17 років працюю в дитячому садочку. Зараз теж онлайн працюю, дітей люблю, підхід знаходжу, і мене діти люблять».
– Скільки вже часу працює ваш дитячий клуб?
Наталя: «Ми відкрилися 5 жовтня 2024-го року».
– Що підштовхнуло до відкриття такого центру?
Наталя: «У мене було таке бажання ще з 2013-го року. Мої діти росли без моєї участі, я постійно працювала як держслужбовець – 20 років працювала в міському управлінні архітектури, була 3 роки головним архітектором міста Херсона. Але коли почалась війна, були в окупації, потім ми півтора року пропрацювали волонтерами в благодійному фонді. Я вирішила, що життя таке скороминуче і тут ти живеш, а завтра ти не живеш. У мене онука з’явилася і я вирішила – треба щось змінювати в своєму житті, треба звільнятися з роботи і відкривати, щоб я постійно могла бачити хоча б цю дитину. Цей клуб у нас створювався, як сімейний куточок, сімейний відпочинок, щоб батьки могли прийти з дітьми погратися, подивитися, сісти, каву попити. Ще у нас є задумка проводити майстер-класи з приготування їжі. Тобто, піца, якісь там печиво, вафлі».
– Після Вашої попередньої посади адаптувати приміщення під дитячий клуб, певно, було нескладно. Як довго облаштовували приміщення?
Наталя: «Два місяці. Орендар нам дав приміщення взагалі без світла, без води. Тут все було занедбане, без опалення, пожежної охорони, жодної охорони. Робили все власними силами. Фарбували стіни, вагони з Олею, Катериною. У нас ще є Сергій, який нам робить меблі».
– Які плани на майбутнє?
Наталя: «Ми ж кожного разу кажемо: «От зараз війна закінчиться, до нас підуть діти, ми будемо тільки розширюватися. У кожному районі міста відкриємо по такому дитячому клубу. Придивляємось приміщення ще в одному мікрорайоні міста».
Катерина: «Будуть діти – буде все. І підготовка до школи, і танці, і англійська, і все-все-все, що тільки можна для дітей, аби їм було цікаво».
фото надані Наталею Гуменною
Цей матеріал став можливим за підтримки програми “Голоси України”, яка є частиною Ініціативи Ганни Арендт і реалізується Лабораторією журналістики суспільного інтересу спільно з Європейським центром свободи преси та медіа і фінансується Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
