У межах XXVII Міжнародного театрального фестивалю «Мельпомена Таврії» відбулася публічна дискусія «Бібліотека в епоху змін: збереження спадщини».
Захід організували оргкомітет фестивалю спільно з Херсонською централізованою бібліотечною системою Херсонської міської ради.
Подія мала на меті говорити про роль бібліотек у прифронтових регіонах. Виступали представники обласної та міської влади, а також керівники бібліотек Херсонської, Миколаївської, Одеської та Запорізької областей.
Сьогодні, з нагоди Всеукраїнського дня бібліотек, публікуємо ключові тези дискусії.
Заступник начальника Херсонської обласної державної адміністрації Володимир Клюцевський: «Бібліотечна справа, мистецтво, культура, театр і інші заходи, пов’язані з вихованням, натхненням і творчістю, сьогодні як ніколи є наріжним каменем. Ми нашими діями намагаємося підтримати людей, згуртувати їх, бо саме в єдності зростає наша сила, наша міць, наша стійкість. І це допомагає людям пережити складні роки, коли хтось змушений покинути свій дім, залишивши майно, яке збирав десятиліттями. Культура і читання – це важливі чинники нашого єднання, це те, що тримає громаду разом».
Начальниця управління культури Херсонської міської ради Світлана Думинська: «Ще за кілька років до початку великої війни бібліотекарі взяли на себе відповідальність за літніх людей – допомагали їм складати кошториси, робити різні проплати. Тоді до книгозбірень утворилися черги. І, коли почалося повномасштабне вторгнення, люди вже знали, куди йти. Вони приходили саме до бібліотек – і тут виник справжній простір підтримки. Я знаю як працюють наші бібліотеки, бачу, як працюють бібліотеки в різних куточках України, де мені доводилося бувати, – вони скрізь збирають людей. Спершу люди йдуть до бібліотеки, а далі вже розходяться за різними напрямками. Це дало нам поштовх і розуміння: бібліотека – це не архаїка, не щось «пережите». Це не місце, яке мають замінити комп’ютери чи технології. Бібліотека – це передусім читання й спілкування. А читання книг – це і розуміння, і аналіз. Читаючи, ми стаємо самодостатніми, формуємо власну думку. Саме тому ми сильніші за ворога, бо не боїмося думати, не боїмося власної позиції. Навпаки – ми провокуємо дискусію. І було б добре, аби сьогоднішня зустріч мала своє продовження. Бібліотекарям як ніколи потрібне навчання, спілкування, обмін досвідом. І не лише в межах України. Нам є що брати, але й є чим ділитися. Можливо, варто сформулювати документ-звернення до бібліотечної спільноти чи до Міністерства культури та стратегічних комунікацій і працювати над цим далі».
Заступник директора Департаменту реалізації гуманітарної політики Херсонської обласної державної адміністрації-начальник управління культури Андрій Ярьоменко: «Сьогодні бібліотеки перестали бути просто книгозбірнями. Це місця, де будь-яка людина – чи дитина, чи людина поважного віку – може знайти підтримку й щось цікаве для себе. Я хочу сказати, що стільки роботи, скільки робите ви, працівники бібліотек, навряд чи хтось може зробити. Нещодавно був у відрядженні в країнах Балтії і презентував діяльність наших бібліотек. Колеги із Литви були вражені: у Херсоні, на лінії вогню, ви працюєте натхненно й з душею. Це справді надихає і показує, що українські бібліотеки є сильними навіть у найважчі часи».
Представники бібліотек обговорювали такі питання: 1. Що означає «збереження спадщини» у сучасних умовах та якими шляхами воно реалізується? 2. Яка вона – бібліотека на лінії фронту? 3. Які нові формати роботи з читачами є найбільш ефективними під час війни? 4. Як налагодити співпрацю між бібліотеками різних областей? І ось які тези ми виокремили.
Директорка Херсонської централізованої бібліотечної системи Галина Нежинська: «Сьогодні централізована бібліотечна система нашого міста представлена 12 діючими бібліотеками з 29. Решта – на жаль, у «червоній зоні», де фізичне відкриття приміщень просто небезпечне. Але навіть за таких умов ми не припиняємо працювати – ми адаптувались і продовжуємо нести знання, підтримку та культуру на відстані. Бібліотеку сьогодні можна назвати сміливо бібліотекою третього місця: дім, робота, а потім бібліотека. Тут вирішуються всі питання – від адміністративних послуг до психологічних релаксів і культурних подій. Навіть у зруйнованих приміщеннях ми не зупиняємося – життя вирує. Ми активно беремо участь у грантових програмах, розвиваємо нові проєкти, такі як «Ідея Куб», що дозволяє дітям навчатися навіть без світла й інтернету. Ми не забуваємо й про збереження спадщини: збираємо артефакти, створюємо музейні простори в бібліотеках, працюємо над оцифруванням. І завжди пам’ятаємо підтримку наших друзів – коли бібліотеки Херсона були розграбовані, першими відгукнулися колеги з Одеси. Це справжнє братерство, яке надихає. Щодо культурної спадщини – ми не сприймаємо її як музейний експонат. Вона має жити і приносити задоволення людям тут і зараз. У нашій Центральній міській бібліотеці вже працює невеликий музейний філіал, де ми збираємо артефакти, пов’язані з Херсонщиною, які передають нам навіть ті, хто був змушений виїхати з міста. Це неоціненна підтримка».
Директорка Центральної міської бібліотеки ім. М. Л. Кропивницького ЦБС для дорослих м. Миколаєва Інга Хоржевська: «У перший рік повномасштабної війни бібліотеки стали гуманітарними центрами, і ми виконували чимало роботи, якої зазвичай не робимо. Але ніхто з нас не обрав іншого шляху: ми залишилися з людьми й реагували на потреби громади. З перших днів ми почали збирати інформацію про події в місті, щоб створити «Хроніки війни». Це теж частина збереження нашої спадщини, адже ми маємо залишити пам’ять для наступних поколінь про те, як ми вистояли. Ми хочемо, щоб миколаївці згодом змогли обирати день календаря і бачити все, що відбувалося в місті: від обстрілів до прикладів людської підтримки. Ми відновили бібліотечний театр, працювали над творами загиблого воїна-поета Гліба Бабича та з вечором пам’яті «Тепла лампова хунта» взяли участь у фестивалі «Homo Ludens». Ми створили мережу розмовних клубів, щоб допомогти людям вільно говорити українською. Сьогодні лише в нашій Центральній бібліотеці працює 7 розмовних клубів, і в кожній філії – ще по кілька. Серед учасників є й переселенці з Херсона. Їхнє бажання вивчати мову я називаю агресивним у найкращому сенсі. У людей був запит, і ми змогли дати їм цю можливість. Це і є робота бібліотеки під час війни. Ми відкрили центр сучасного читання, літню читальну залу, і готуємося до 125-річчя нашої бібліотеки. Так, хтось каже: «Навіщо планувати так далеко в часи війни?» А ми кажемо: тому що ми живемо. Ми не виживаємо – ми живемо. І залучаємо до цього життя всіх – дітей, підлітків, дорослих, літніх людей».
Директорка Одеської національної наукової бібліотеки, заслужена працівниця культури України Ірина Бірюкова: «Питання збереження спадщини в умовах війни – екзистенційне. Що ми залишимо нашим дітям? Що зможемо показати світу? Сьогодні бібліотеки – це не тільки про книжку. Це місця, де плетуть сітки, відбуваються театральні вистави, проходять розмовні клуби. Це відповіді на радикально змінені потреби суспільства. Бібліотеки – це невидимий фронт. Ми б’ємося на ньому щодня, зберігаючи документи, підтримуючи громади, допомагаючи людям не втратити надію. Суспільство за останні роки радикально змінилося. Повномасштабна війна, пандемія, гуманітарні кризи – усе це суттєво вплинуло на потреби людей, а отже й на роль бібліотек у житті громади. Сьогодні ми спостерігаємо колосальний попит на: літературу з історії України, книги про українську культуру, коріння, особистостей, видання, що розкривають періоди репресій, воєн, боротьби за гідність і свободу. Це не просто читацький інтерес – це усвідомлена потреба суспільства зрозуміти себе, свої витоки, свої цінності. І саме бібліотеки стають майданчиком для такого пізнання. Ми навчилися надавати послуги онлайн. За минулий рік зафіксували, що понад 75% відвідувань – це віртуальні звернення. Із понад 660 тисяч користувачів тільки близько 100 тисяч змогли бути фізично присутніми. Тому ми мусимо розвивати цифрову інфраструктуру, щоб відповідати на цей запит. Можна безкінечно говорити про важливість і цінність бібліотек – як у справі збереження нашої спадщини, так і в її промоції. Бібліотека – це місце сили, це простір для спадщини, для формування майбутнього, для підтримки людей. І хай увесь світ бачить, наскільки хоробрими й відповідальними можуть бути українські бібліотекарі».
Заступниця директора з бібліотечної роботи КЗ «Херсонська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Олеся Гончара» ХОР Оксана Шестакова: «У перші тижні вторгнення наша бібліотека стала прихистком для людей – родини приходили й знали, що тут їх приймуть. Але згодом будівлю захопили окупанти, а у 2023 році прямий авіаудар її зруйнував. Ми евакуювали фонди власними силами, завдяки колегам і волонтерам, і врятували те, що могли. Та навіть залишившись без приміщення, завдяки активній грантовій та проєктній діяльності, ми створили «Незламну бібліотеку» – пункт сили для громади. Тут люди можуть зарядити гаджети, вийти в інтернет, отримати культурно-просвітницькі послуги. Ми документуємо злочини росії проти культури України, розвиваємо інклюзивні проекти, працюємо з родинами, що виховують дітей з ментальною інвалідністю. Окремий напрям – документування війни та злочинів проти культури. У межах проєкту, підтриманого Українським культурним фондом, ми створили фотовиставку про долю бібліотек Херсонщини в окупаційний та деокупаційний період. Вона вже експонувалася у Києві, Одесі та Львові й викликала великий інтерес. Ще один пріоритет – оцифрування культурної спадщини, зокрема краєзнавчих періодичних видань XIX–початку ХХ століття. Ми шукаємо сучасні рішення для збереження унікальних колекцій, навіть попри обмежені технічні можливості. Крім того, бібліотека реалізує проєкти підтримки ВПО, зокрема ініціативу «Об’єднані Херсоном», що дозволяє працівникам, які виїхали, проводити культурні заходи у нових громадах. Ми також працюємо з віртуальними ресурсами – «Херсонщина нескорена», «Україна у війні за свободу», «Infocase» для переселенців. Усе це доводить: навіть без власних стін ми залишаємося центром культури, освіти й підтримки громади. Ми віримо, що навіть у таких умовах бібліотека може і має приносити користь громаді».
Завідуюча відділом краєзнавства Запорізької обласної універсальної наукової бібліотеки Тетяна Палівода: «У перші дні війни панували страх і хаос: транспорт не ходив, у місті були блокпости. Ми почали волонтерити, допомагати переселенцям, годувати військових, робити все, що було потрібно. Але вже 22 березня 2022 року ми відновили роботу бібліотеки. І навіть коли вибух поруч вибив у нас частину вікон, ми не зупинилися. Сьогодні, попри те що 73% території Запорізької області окуповані, бібліотека вистояла. Вона стала місцем сили, безпеки й розвитку для громади. Проєктна діяльність – це наш порятунок: держава фінансує лише зарплати й комунальні витрати, а завдяки грантам ми можемо жити, працювати й планувати майбутнє. Для нас важливо не лише зберігати спадщину, а й творити нову реальність для людей, які щодня приходять у бібліотеку. За останній рік нам вдалося досягти результатів, якими можна пишатися. Ми провели понад 120 заходів – від тренінгів і лекцій до масштабних культурних подій. До нашої діяльності долучилося більше 3 500 учасників з різних регіонів України. 15 міжнародних організацій та фондів підтримали наші ініціативи. Ми реалізували 8 довгострокових програм, спрямованих на розвиток освіти, культури та громадянського суспільства. Одним із перших проєктів є культурно-освітній простір Open Media Space. Тут ми поєднали книги, сучасні технології та живі зустрічі. За рік у ньому відбулося понад 50 заходів – тренінгів, дискусій, презентацій. Сюди приходять і молодь, і дорослі, бо це місце вільного спілкування та обміну думками. Особливою гордістю стала «Галерея історій» – ми зібрали десятки свідчень людей з окупованих територій. Для дітей ми створили «Букландію» – казковий простір для читання, ігор та спілкування. Тут відбулося понад 20 подій для наймолодших відвідувачів. Ще один проєкт – «Таємниче підземелля» – це інтерактивний простір під бібліотекою, де ми відтворили історичні події та локальні легенди. І тепер під час тривог у нас діти ходять не в укриття, а в «Таємниче підземелля».
