Розмова з директором Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру імені Миколи Куліша, народним артистом України Олександром Книгою про роботу театру в прифронтовому Херсоні, комунікацію з глядачами, 27-й фестиваль «Мельпомена Таврії» та інші плани на майбутнє.
– Олександре Андрійовичу, над якими проєктами наразі працює театр, які плани на найближчий час?
– Ми відсвяткували День Святого Валентина, плануємо заходи до 8 березня. Як би там не було, театр готує дві програми разом із Миколаївським академічним художнім драматичним театром. Буде працювати з ними в Миколаєві, також своїми силами робимо програми у Херсоні.
Найголовніше – це відновлення вистав. Зараз всі сили кидаються на те, щоб якомога більшу частину вистав відновити. Звісно, для цього немає, по-перше, людських ресурсів, їх обмаль, і, звісно, фінансових немає. Саме тому ми звертаємося сьогодні і до всіх громадян України підтримати цю акцію «Квиток херсонцю». Він всього 100 гривень коштує. І якщо людина прийшла в театр іншого міста купувати квиток за півтори тисячі гривень, то хіба вона не може собі дозволити кинути 100 гривень для того, щоб херсонці змогли відвідати виставу в рідному місті?
У нас з’явилося кілька молодих артистів, працюємо над тим, щоб увести їх у репертуарну афішу театру. Минулого року ми витратили купу часу на відновлення вистави «Обережно – жінки!» за п’єсою Андрія Курейчика, зіграли її кілька разів у Миколаєві й актор, заслужений артист України Руслан Вишнивецький, який виконує головну роль, пішов до лав ЗСУ. Сьогодні ж знову працюємо над відновленням цієї вистави тепер уже з іншим акторським складом. У нас з’явилися три молоді дівчини, які практично можуть увійти, і молодий актор. От з ними й відновлюємо виставу втретє.
Зараз, попри складну безпекову ситуацію, намагаємося приводити до ладу театр – постійно щось ремонтуємо. Ми настільки оптимісти, що будуємо туалетні кімнати, відкриваємо пральні, зараз займаємось костюмерними цехами. Можете собі уявити – у нас у складах майже 40 тисяч костюмів! Звісно, це репертуар із минулих років. Частина костюмів, які в так званий підбір не йшло, а сьогодні із 75 вистав, які у нас були до війни, до повномасштабного вторгнення в репертуарі, залишається в кращому випадку 10. Стоїть завдання перебрати всі костюми, щось списати, щось віддати сільській самодіяльності, аматорським колективом, які сьогодні перебувають в деокупованих громадах і ми їх здатні підтримати, передати їм певну частину костюмів. Щось, звісно, переробити.
Ми працюємо сьогодні неначе на повну, але ці кошти, які ми заробляємо, не дають нам змогу випускати нові вистави, тому ми залежимо від грантів, від конкурсів якихось. Зараз, на превеликий жаль, поки що призупинене фінансування USAID, а ми завдяки їхній підтримці дуже багато зробили за ці два роки: відновили роботу театру, випустили кілька вистав і їздили на гастролі.
От, наприклад, ми випустили дуже потужну виставу «Одноденний герой». Її поки що зіграли тільки два рази – прем’єрний показ та 24 лютого. Тепер вирушаємо з нею в тур: Миколаїв-Кропивницький-Київ. Вистава дуже потужна, народжена зараз, тому що сам Володимир Турка є ветераном уже, він воював, демобілізований. Написав у «Театрі Ветеранів» цю п’єсу, а Сергій Павлюк втілив цей текст у виставу на нашій сцені-трюмі.
Дуже багато таких вистав з’явилося, завдяки яким ми розповідаємо людям, які десь далеко від фронту. Так, в Україні немає безпечних місць, ми це розуміємо прекрасно, але все таки фронт є фронт.
Дуже хочеться, щоб ми закінчили цю війну, закінчили нашою перемогою і тому саме наша робота, мистецька робота – нагадувати людям, говорити Європі про те, що відбувається в Україні. Тому сьогодні ми прокладаємо шляхи до європейських колег. Ось у березні їдемо в Німеччину, міста Кіль і Гамбург. Там вже є у нас певні контакти, для того щоб мати друзів, які будуть допомагати відновлювати роботу театру після нашої перемоги.
Ну, це такі основні меседжі. Працюємо, ще багато дуже ідей у нас, нереалізованих ідей, нових вистав, нових п’єс, нових проєктів, навіть фестивалів, які ми обов’язково зробимо після нашої перемоги, коли вже в місті буде безпечно. Ми покажемо всім тим людям, які приїдуть до нас подивитися, як жив цей незламний Херсон, як боровся під час окупації, як він опирався тут оці два роки, перебуваючи на лінії вогню.
Я думаю, що ми будемо цікаві світу, а для того, щоб ми їм розповіли і показали, як це було, ми повинні багато вистав зробити і багато якихось творчих проєктів реалізувати. Тому, тримаємось, перемагаємо, мріємо про кращі часи і все робимо для того, щоб вони настали швидше.
– Чи плануєте гастролі за кордон?
– Нещодавно мені зателефонував Васо Чигогідзе із Грузії та запрошував привезти хоч якусь виставу чи приїхати обов’язково як члену журі на фестиваль імені Нодара Думбадзе, який буде в липні. Але тоді ж у нас фестиваль у Португалії, куди вже отримали запрошення із виставою. Зараз думаємо. Плануємо везти «Позивний “Горобчик”». Зрозуміло, що складно з декораціями, зрозуміло, що якусь частину нам португальці знайдуть, а ось із «трупами» (частина декорації – авт.) буде складніше. Та, все одно, взяти Тетяну Проворову, одного із фахівців, задіяних у виставі, може все-таки одного «трупа»… Але дорого коштувати для нього будуть квитки (сміється – авт.).
– Нещодавно Ви написали в соцмережах, що 27-й Міжнародний театральний фестиваль «Мельпомена Таврії» відбудеться в Херсоні з 12 до 20 вересня. То, вже готуєтесь?
– Так, ми оголосили про те, що «Мельпомена Таврії» відбудеться у вересні. У нас ще немає нічого: ні коштів, ні гарантованого донора, який нас підтримає, але ми будемо над цим працювати. Тому чекайте на наші подальші меседжі, про все будемо писати.
Ми маємо надію, що у вересні до нас у Херсон зможе безпечно приїхати велика кількість театрів. Нам би цього б дуже хотілося, і я знаю, що наші друзі по всій Україні і за кордоном теж хочуть приїхати, доторкнутися до нашого міста. І це теж надихає та надає сили.
– Як глядачі реагують на те, що в Херсоні працює театр?
– Ви ж розумієте, ми не можемо оголошувати, де і коли буде вистава. Ми це робимо у закритих чатах, вже більш-менш налагодили комунікацію, люди приходять. Ми навіть кафе облаштували, щоб глядачі могли каву випити, зігрітися. У нас там камін справжній горить. Приходять до цього вогника, одягнені, ніби у мирний час прийшли в театр. Ми сьогодні в Херсоні бігаємо вулицями, намагаємося себе тримати і голитися кожного дня та якимось чином одягатися. Та все одно ти не ходиш у краватці, костюмі для того, щоб піти на роботу. А от люди так приходять! І мене це, знову ж таки, надихає, спонукає працювати далі, тому що ми для людей є надію на завтрашній день, на мирне життя, що можна вільно прийти у театр, випити чашечку кави, подивитися виставу.
Це релакс, і він працює, і спонукає нас ще більше робити для нашого любого херсонського глядача.
А, звісно, ті люди, які десь за межами міста, вони пишуть в соцмережах, спостерігають за тим, що ми тут робимо, і їм дуже хочеться повернутися, ми ж бачимо, скільки таких меседжів, що я хочу бути в театрі, я хочу бути в Херсоні.
От, ми чекаємо цієї миті та робимо все для того, щоб не просто сидіти і якийсь час витратити на те, щоб відновити роботу, а з певного моменту відкрити всі наші сценічні майданчики і почати працювати на повну. І, звісно, прийняти друзів, які приїдуть нас підтримати.
фото Христини Бондар
