Кропивничанка Катерина Дорош понад 10 років рятує тварин. Вона – керівниця громадської організації “Бім”, яка за внески небайдужих людей допомагає рятувати життя, лікувати й реабілітувати тварин, які з різних причин опинились на вулиці. За час повномасштабного вторгнення Катерина кілька разів їздила у Донецьку й Херсонську області евакуювати собак, котів (а одного разу було 2 пацюка – ред.). Каже, їздити у фронтові й прифронтові міста, селища і села страшно, однак на місці страх змінюється на бажання встигнути врятувати усіх, хто цього потребує. Як це було і куди керівниця притулку вирушить наступного разу, читайте у матеріалі Точки доступу.
“На початку військового вторгнення було страшно. За себе і тварин”
24 лютого 2022 року. У цей і декілька наступних днів було страшно, розповідає Катерина Дорош. Бо з таким ще не зіштовхувались. Бачили, що відбувалось у Києві, на Харківщині, Херсонщині. Було відчуття розгубленості й нерозуміння того, як діяти.
У перші дні був страх того, що фронт почне просуватися далі і вони (російські війська – ред.) можуть дійти до нас. Пам’ятаєте, почався Миколаїв, а звідти до нас, в принципі, близько. Чули, що вже почали просуватись танки. Йшла колона.
Каже, мали перестороги, що притулок можуть знищити, оскільки він розташований неподалік виїзду з міста у напрямку Миколаєва. Тоді мали єдиний план – у разі чого відкрити вольєри, випустити усіх тварин, щоб вони мали шанс врятуватись.
Страх був ще за те, що не вистачить їжі, тому що були заблоковані шляхи. Тобто, у ветеринарні аптеки не привозили корми, а залишки почали масово розкуповувати.
“Дивовижні люди”
І тут сталось диво, згадує Катерина. На її очах виступають сльози.
У перші дні повномасштабної війни люди почали масово приїжджати. Завозили крупи, корми, дзвонили і питали, як у нас справи. Інші надсилали гроші. Чесно, ми настільки були здивовані, адже ніде нічого не писали, тому що самі були в такому розпачі, що не могли навіть ні про що просити. Відбувалось справжнє диво. Вдячна усім цим людям до неба.
Каже, усі волонтери притулку залишились у місті, ніхто нікуди не їхав. Хіба що вивозили дітей у безпечні місця і повертались. Адже у кожного з них удома є тварини і про те, щоби їх залишити, мова не йшла.
Евакуація тварин з “БІМу”
З першого дня повномасштабної війни, згадує, почали міркувати, як і куди можна евакуювати тварин, щоб врятувати їх від війни.
Зв’язувалася з багатьма фондами, один із них погодився евакуювати 150 із 300 наших тварин. Але згодом нас посунули в черзі, оскільки, перш за все, треба було евакуювати тварин із Харкова, Сум, Чернігівщини, Донеччини, тобто регіонів, де були обстріли і бомбардування.
Пані Катерина розповіла, що поставились до цього з розумінням, а через декілька тижнів відмовились від евакуації, оскільки стало зрозуміло, що в нашому регіоні відносно спокійно.
Згодом я знайшла один притулок сімейного типу в Угорщині, вони забрали у нас 15 тварин. Але поки ми їх везли, половина з них стала домашніми. Волонтери, які приїхали зустрічати нас, одразу забрали двох кішок.
А ще через два тижні вивезли 15 собак у Німеччину, теж через Угорщину.
Приїхали два волонтери з веганського притулку під Берліном. В них там величезний притулок: і корови, і коні, й інші тварини.
Потім, каже, почала отримувати багато дзвінків щодо того, що люди їхали з міста, й просили забрати їхніх тварин. А ще тварин залишали переселенці, які транзитом проїжджали повз Кропивницький. Тобто, на місця вивезених за кордон тридцяти тварин одразу знайшли нових. Це, говорить, і стало поштовхом поїхати на Донбас і забрати тварин, яких люди з різних причин не змогли взяти з собою.
Перша евакуація тварин з Краматорська
Все почалось з одного допису у соцмережі “Люди і вся Україна, допоможіть, будь ласка! Ми розуміємо, що всі притулки переповнені, але собака просто кричать. Старенька собака, коли чує вибухи, кричить, а потім непритомніє”.
Свій намір поїхати допомогти пояснює тим, що дитині можна пояснити, що таке війна і заспокоїти, а тварині – ні, бо вона, крім страху і нерозуміння, під час бомбардувань, більше нічого не розуміє. Зв’язалась із жінкою, яка написала допис, однак вона сказала, що цю стареньку собаку вже забрали.
Сказала, що є багато інших, а жодна ветеринарна клініка й аптеки не працюють.
Наступного ранку Катерина прийняла рішення їхати у Краматорськ. На її оголошення у соцмережі відгукнулись багато людей і за добу вдалось зібрати 29 тисяч гривень, на які керівниця притулку купила корм і ліки. Щоб розуміти, якою дорогою краще їхати, звернулась до волонтерів громадського простору “KropHub”.
Катерину екіпірували каскою, бронежилетом і вона вирушила в першу евакуацію в краматорський притулок для тварин.
“Як такого притулку у дівчат немає. Це просто місце, де вони тримають тварин. Але воно переповнене. Волонтери порозпихували їх по кімнатах, просто поприв’язували на ланцюги. Це все, що вони могли зробити”.
Порятунок Айри з Бахмута
Катерина збиралась у свою другу поїздку в Краматорськ, коли її попросили врятувати 9-річну “азіатку” Айру. Пізніше з’ясувалось, що собака у Бахмуті. Її просив вивезти військовий, який там воював.
“Сказав, що має забрати з Бахмута батька, але там лишається собака, і куди її подіти, він не знає, а лишати там не можна. Я погодилась її вивезти, але запропонувала, щоб він привіз її хоча б у Костянтинівку. Командування спочатку погодилось, але потім його не випустили. Бо почались щільні обстріли”.
Врешті військовий зміг відправити Айру в притулок у Дніпро. Звідти Катерина привезла її в Кропивницький.
29 годин за кермом. Друга поїздка на схід
Наступна поїздка на схід відбулась у січні нинішнього року.
“Фронт почав просуватися сюди, на жаль, в наш бік, і знову люди почали тікати. Часів Яр, Костянтинівка… Хоча до цього ми проїжджали ці населені пункти. Потім почали обстрілювати Курахове, Катеринівку, Мар’їнку, Вугледар, Красногорівку – там це все у колі”.
Каже сиділа, як на голках, бо дуже хотіла допомогти, але не розуміла, куди їхати. Згодом отримала номер телефону, сказали, що це село Катеринівка Донецької області. Каже, були за 7-8 кілометрів від лінії фронту.
“Воно бахкає все, земля трясеться безперервно”.
Катерина називає себе людиною, яка нічого не боїться, однак тоді відчула щось неприємне. Таке, чим не можна керувати.
“Потім подивилася, що діти граються, ходять, тварини бігають, люди сидять на лавках, розмовляють, а воно собі бахкає. Там хтось пиляє, тут пташки співають. І я розумію, що вони в такому режимі живуть постійно”.
Часу призвичаюватись не було. Треба було рятувати тварин. Вирушили у двори, які були найбільш зруйновані, шукали там тварин. Їм допомагала місцева жінка, яка знає, з яких будинків виїхали люди, і де могли залишитись тварини.
“Вона їх підгодовувала, і саме вона попросила про допомогу. Розповідала, що люди тікають, бо з кожним днем ситуація погіршується. А тварини залишаються. Деякі – прив’язані, деякі просто покинуті в будівлях. Отак ми ходили по дворах і збирали їх”.
Коли виїхали за Катеринівку, бачила нерозірвані ракети серед доріг, зруйновані будинки, вирви після вибухів. У тій поїздці Катерина була за кермом двадцять дев’ять годин. Без сну.
Після Катеринівки волонтери поїхали в напрямку Бахмута. Та військові їх не пропустили через активні бойові дії в місті. Вони залишили там корм для тварин і мусили повертатися.
Евакуювала з Донбасу 112 тварин
Катерина Дорош врятувала більше сотні тварин із різних прифронтових населених пунктів Донецької області. З них орієнтовно 40% котів і 60% – собаки.
Без стресу, але налякані – переважно у такому стані були тварини, яких евакуювала.
“Коли ми привозили тварин, вони одразу переключалися. Тому що, по-перше, все нове, багато собак, вони знайомились, освоювалися на новій території. Разом з тим у нас було дві собаки з Краматорська, які, коли чули, як літають винищувачі, просто падають і гавкають”.
35% евакуйованих тварин прилаштували, решта – лишається в притулку, деякі – померли, деякі – повернулись додому.
“Кілька стареньких тварин, яких ми забирали, померли. Вівчарик старий був. Ми його коли забирали, він вже на лапи не вставав, потім у нас наче встав, та через два місяці помер. До прикладу, днями один пес повернувся в Катеринівку. Жив у нас пів року”.
Каже, кішок і котів забирають охочіше, ніж собак. А ще людям імпонує забирати саме евакуйованих тварин. У притулку беруть контакти усіх, хто забирає тварин до себе додому і відстежують впродовж пів року, як вони облаштувались на нових місцях, і чи комфортні там умови.
Евакуація з Херсонщини. Врятували 36 тварин
Російські військові підірвали Каховську гідроелектростанцію 6 червня 2023 року. Того ж дня Катерина вирішила, що поїде рятувати звідти тварин.
“Там все відбувалося дуже швидко, ніхто ні з ким не розмовляв: ті привезли, ці схопили, посадили в клітки, наступна партія, наступна партія, отак-отак-отак. Тому що вода прибувала і не було часу навіть з кимось з’ясовувати”.
Згадує, що під час першої поїздки не розрахували час. Їхали двома машинами. Ночувати довелось в авто поблизу Херсона, бо під час комендантської години все місто знеструмлювали і забороняли пересуватись.
“Коли ми приїхали, на головній Корабельній площі води було по коліна, а наступного дня о п’ятій ранку – вже більше двох метрів”.
Каже, тварини бігали мокрі, розгублені. Вони їх забирали. А через два дні на тому місці, де вони були, був прильот, загинули люди.
Попри це, Катерина з однодумцями поїхала на Херсонщину вдруге, бо місцеві волонтери розповіли, що з центральної частини Херсона тварин евакуйовують активно, а з околиць – набагато менше. За домовленістю, волонтери, які там працювали, звозили тварин у муніципальний притулок, а звідти їх евакуювали в інші регіони.
“Оголосили збір, на 55 тисяч гривень купили медикаментів для тварин і поїхали. На воду нас вже не пускали, бо стався нещасний випадок: три людини у бронежилетах сіли у човен, він перекинувся і вони загинули. Після цього на воді працювали лише рятувальники”.
Тому Катерина з іншими волонтерами заїхала з іншого боку. Взяли човен і попливли шукати і рятувати тварин.
Яка ситуація в притулку “БІМ” нині
Нині, каже Катерина, важко. Найскладнішим під час евакуації, з її слів, є не сам процес вивезення тварин, а розселення у притулку. Нині гостро стоїть питання з кількістю вольєрів, їх бракує. А попереду – зима. Ті вольєри, які будували 8 років тому, робили нашвидкуруч із дешевих матеріалів. Треба нові, якісні.
“Якби у нас було достатньо місця, постійна фінансова підтримка й більша кількість працівників, я би їздила кожного тижня їх евакуйовувати”.
Впродовж останнього року в притулку вдалось прилаштувати 250 котів і собак. Нині у притулку можуть розмістити 350-370 тварин. Нині у громадській організації “БІМ” працює четверо працівників. Вони готують їжу для тварин, годують і прибирають. Постійними волонтерами притулку, зі слів його керівниці, є 10 людей.
“Нині, коли кількість тварин перевищила 250, дівчатам стало дуже важко. У нас окрім постійних волонтерів, є й допоміжні. Але вони ненадовго приходять, а потім зникають. Тому кількість тварин збільшуються, а кількість волонтерів – ні”.
Волонтери у свій вільний час фарбують будки, гуляють з собаками, прибирають тощо.
“Субота, неділя – виключно волонтерські дні, тому що у працівників вихідні”.
Катерина розрахувала, якщо один працівник буде опікуватись пів сотнею тварин, тоді усі все встигатимуть. Охочим приєднатись до команди любителів тварин пропонують зарплату 7 тисяч гривень. Окрім основної роботи, яку треба виконувати щодня, ще треба косити траву, рубати дрова, займатись прилаштуванням тварин.
Нині у притулку 320 собак і 38 котів. Бракує трьох працівників.
Знову на схід
Попри борги притулку, недостатню кількість місць і облаштованих вольєрів, велику кількість тварин і брак працівників, які за ними доглядають, Катерина знову збирається на схід евакуйовувати тварин з-під обстрілів і бомбардувань.
Тут посилання на сторінку притулку, там вказані реквізити, за якими можна допомогти тваринам.
