Прифронтовий Херсон сьогодні — це місто, де під ударами артилерії та дронів росте трава, квітне бузок, проводять майстер-класи та грають вистави. Але щоденна краса тут завжди межує з руїнами.
Пошкоджені школи, вікна яких колись світилися вогнями батьківських зборів. Пошкоджені лікарні, де народжувалися діти, а тепер — уламки скла на підлозі та палати під землею.
Зруйновані будинки, в яких залишилися зубні щітки, дитячі іграшки, фотографії на стінах — усе, що робило ці будівлі домом.
Та найбільше вражає не рмасштаб пошкоджень, а те, як життя вперто проростає крізь бетонні шрами. Люди прибирають уламки, варять каву в кав’ярнях, де замість вікон OSB-плити, лагодять двері в школах, які поки не працюють, але вже чекають на повернення дітей.
Херсон побитий, але живий. У кожній його тріщині живе історія, біль і воля.
І колись тут знову лунатиме сміх, весела музика, а на вулицях буде повно херсонців і гостей. Але навіть зараз, серед зруйнованих будівель, звучить серце людей, які неймовірно люблять своє місто.
фото Ольги Коломацької
Цей матеріал став можливим за підтримки програми “Голоси України”, яка є частиною Ініціативи Ганни Арендт і реалізується Лабораторією журналістики суспільного інтересу спільно з Європейським центром свободи преси та медіа і фінансується Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
