26 серпня — Міжнародний день собак. День тих, хто не вміє говорити людською мовою. Але, здається, іноді розуміє нас краще за інших людей.
Херсонські песики теж знають, що таке війна.
Вони здригаються від вибухів. Ховаються, коли на вулицях гудять дрони. Чекають біля будинків своїх людей. А іноді просто стоять на тому самому місці, де колись востаннє бачили господаря.
Хтось з хвостатих не знає іншого життя, окрім вуличного. Деяких із них війна залишила без дому. Деяких — без людей. Комусь пощастило виїхати разом із родиною. А когось просто лишили на вулиці, бо не знайшлось місця в машині…
Херсонські собаки не знають, що сьогодні їхній міжнародний день. Їм не потрібні привітання. Їм потрібне просте: щоб їх не покидали.
Щоб після або під час вибуху хтось обійняв і сказав: «Я тут». Щоб у мисці була вода та їжа, а поруч безпечне місце.
Щоб люди пам’ятали: у міста є не лише людські історії. Є лапки, які залишають сліди на пилюці херсонських вулиць. Є хвости, які радісно махають при зустрічі. Є очі, в яких іноді стільки пережитого, що хочеться просто мовчки обійняти.
І є безмежна собача любов. Можливо, одна з найщиріших речей, які залишаються з нами навіть у найтемніші часи.
Хай одного дня прогулянки знову будуть не під звуки вибухів, а під спів пташок і голоси мирного міста. І нехай кожен песик у Херсоні матиме свій дім, свою миску, своє тепле місце і свою людину.
фото Ольги Коломацької
