Тетяна Насонова – кондитерка з Херсона, яка після окупації міста вирішила здійснити давню мрію та відкрити власну кав’ярню.
До війни вона займалася домашньою випічкою. Виїхавши з окупованого Херсона, продовжила навчання у Львові та Миколаєві. Попри всі труднощі воєнного часу, жінка наважилася розпочати власну справу в місті на лінії фронту. Про шлях до мрії, відкриття кав’ярні та розвиток бізнесу вона розповіла в інтерв’ю.
– Пані Тетяно, як давно працює ваш заклад?
– Ми відкрилися лише місяць тому. Навіть трохи менше.
– Чому вирішили відкрити власну кав’ярню?
– Насправді це була моя мрія. Я за професією кондитер. До війни займалася домашньою кондитерською справою, а потім вирішила вивести це на професійний рівень. Після деокупації поїхала з Херсона навчатися до Львова.
Мрія про власну кав’ярню була давно. Але, як і в багатьох людей, війна змінила всі плани. В якийсь момент я зрозуміла, що більше не хочу чекати. Вирішила відкриватися зараз, у тих умовах, які є.
– А де вчилися працювати з кавою?
– У Миколаєві проходила спеціальне навчання. Вважаю, що власник кав’ярні повинен знати всі процеси. Не лише кондитерську справу, а й кавову культуру, організацію бізнесу. Я досі навчаюся на різних курсах, вивчаю нові ідеї та підходи до ведення бізнесу.
– Скільки часу готували приміщення до відкриття?
– Приблизно два місяці. Потрібно було зробити ремонт. Усе робили власним коштом.
Після деокупації Херсона я працювала в таксі. Чоловік із початку повномасштабної війни пішов на фронт. Роботи тоді майже не було, але я не хотіла виїжджати з міста. Працювала в таксі в Херсоні та трохи в Миколаєві. Так поступово ми зібрали гроші на ремонт.
– Чи мали Ви грантову підтримку?
– Так. Основне обладнання для кав’ярні я придбала завдяки гранту через Центр зайнятості на власну справу.
Якби не ця підтримка, можливо, я б не наважилася відкриватися саме зараз. Працівники Центру зайнятості дуже допомогли мені не лише фінансово, а й морально. Вони підтримували мене і допомогли повірити, що це можливо.
– Наскільки складно було відкрити кав’ярню в Херсоні під час війни?
– Дуже складно. Але я розумію, що зараз такий час. Легко не буває.
З вибором приміщення було непросто. У нас залишилося небагато районів, де можна працювати відносно безпечно. Я мріяла про заклад у центрі міста, але довелося виходити з тих можливостей, які є зараз.
Разом із чоловіком і родиною ми намагаємося створити свій стиль. Я ще шукаю його, але вже хочу передавати через кав’ярню свою любов до Херсона.
– Чи було складно знайти працівників?
– Так. Майже місяць я працювала сама. І випікала десерти, і готувала каву, і обслуговувала гостей. Зараз уже працює бариста, тому я можу більше часу приділяти кондитерському напрямку, за яким дуже скучила.
– Як взагалі починалася ваша кондитерська справа?
– Спочатку я пекла вдома. Починала з пасок. Мене навчила бабуся – ми з нею ночами їх пекли. Потім я захопилася артпасками й почала створювати власні дизайни.
Перші продажі були саме пасок. Люди почали дізнаватися про мене через знайомих і моїх дітей. Потім з’явилися десерти, а згодом і торти.
– На чому спеціалізуєтеся зараз?
– У Львові я почала працювати з весільними тортами. Це дво- і триповерхові торти з авторським декором. Для цього проходила спеціальне навчання.
Мене дуже надихає те, наскільки сильна українська кондитерська школа. Багато наших майстрів працюють за кордоном – у Польщі, Італії, Іспанії. І часто місцеві дуже дивуються тому рівню та креативності, які показують українці.
– Скільки років ви вже працюєте в цій сфері?
– Якщо неофіційно, то практично з дитинства. А професійно – близько п’яти років.
– Скільки часу займає створення торта?
– Усе залежить від замовлення. Якщо процес налагоджений, багато чого робиться швидко. Але цьому теж потрібно вчитися.
Наприклад, весільний торт – це не просто випічка. Спочатку потрібно поспілкуватися із замовниками, зрозуміти їхній характер, настрій, побажання. Потім запропонувати свої ідеї. У середньому підготовка такого торта може тривати до двох тижнів. Для людей весілля – це важлива подія, тому й підхід має бути особливим. Те саме стосується дитячих тортів. Завжди хочеться створити не просто десерт, а емоцію та пам’ять, яка залишиться на фотографіях на багато років.
– Які плани маєте щодо розвитку закладу?
– Плануємо зробити літній майданчик. Хочеться, щоб це був не просто майданчик зі столиками, а простір, який нагадуватиме людям про наше місто й даруватиме теплі емоції.
Мені здається, що навіть маленькі кроки допомагають повертати життя в Херсон. І це стосується не лише мене. Я дуже поважаю всіх підприємців, які зараз працюють у місті.
– Це ваша перша кав’ярня. Чи були думки про розширення?
– Зараз головне – поставити на ноги цей заклад. Попереду ще багато роботи, тому всі сили й ресурси вкладаємо сюди.
Але мрія про розвиток є. Коли Херсон відновиться і буде більше можливостей, хотілося б відкрити ще один заклад.
фото Христини Бондар
Цей матеріал став можливим за підтримки програми “Голоси України” / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа спільно з Лабораторією журналістики суспільного інтересу. “Голоси України” / SAFE реалізується в рамках ініціативи Ганни Арендт за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
