Американська журналістка ініціює глобальну акцію на підтримку Херсона

З 11 по 14 грудня десятки міст світу вийдуть на вулиці з вимогою зупинити «human safari» – саме так правозахисники та журналісти називають російську тактику полювання дронами на цивільних у Херсоні.

Глобальна акція STOP HUMAN SAFARI / SAVE KHERSON об’єднає людей у Німеччині, Великій Британії, Франції, Швеції, Іспанії, Італії, Південній Африці, Естонії, Канади, Фінляндії, США, Австралії та інших країнах, щоб привернути увагу до воєнних злочинів та домогтися реальної міжнародної реакції.

Її ініціаторка – американська журналістка Заріна Забріскі, яка понад два роки працює у Херсоні та задокументувала численні атаки на мирних мешканців. Саме її досвід і документальний фільм «Херсон: Human Safari» стали основою глобального руху, що нині шириться світом.

Ми розпитали у медійниці детальніше про акцію та роботу у прифронтовому місті.

1. Пані Зарино, розкажіть про акцію, яка запланована на 11-14 грудня: яка її мета? Хто може долучатися і що для цього треба зробити?

-З 11 по 14 грудня у десятках міст по всьому світу відбудуться скоординовані акції під гаслом STOP HUMAN SAFARI / SAVE KHERSON. Уже підтверджена участь Берліна, Бонна, Лейпцига, Бремена, Мюнхена в Німеччині, Лондона та Единбурга у Великій Британії, Барселони й Таррагони в Іспанії, Гааги в Нідерландах. Також долучаються Данія, Австралія та США – після Дня подяки.

Акція має дві цілі. Перша – привернути термінову міжнародну увагу до використання росією дронів для полювання на цивільних у Херсоні – тактики, яка вже задокументована як воєнний злочин і злочин проти людяності та отримала назву «human safari», – а також вимагати захисту цивільного населення і притягнення винних до відповідальності. Друга мета – запобігти повному знищенню Херсона всіма видами озброєнь, які застосовують Збройні сили рф.

Є два гасла та хештеги: #StopHumanSafari і #SaveKherson. До акції може долучитися будь-хто: окремі люди, громадські ініціативи, НГО, діаспорні спільноти, студенти, активісти. Для участі організатори просто пишуть нам на електронну пошту: khersonhumansafari@gmail.com, вказуючи своє місто, локацію, дату та час. Після цього подія додається до загального списку на нашому сайті humansafari.org. Учасники використовують офіційні та власні плакати, поширюють перевірену інформацію, запрошують громадськість, місцевих посадовців і медіа.

2. Акція співзвучна з вашим фільмом. Розкажіть два слова про фільм – про що він, скільки часу працювали, хто в команді? Де його вже бачили?

-«Херсон: Human Safari» – це прифронтовий документальний фільм про системне використання росією дронів для полювання на цивільних, терору та вбивств мешканців Херсона. Фільм документує реальні випадки, свідчення очевидців і щоденну реальність міста, яке перебуває під постійною загрозою дронів, поряд з іншими воєнними злочинами – тактикою «випаленої землі», екоцидом, викраденнями людей.

«Human safari» – лише один розділ у довгій книзі російських воєнних злочинів: від війни агресії та тортур під час окупації до підриву Каховської ГЕС та бомбардувань житлових кварталів КАБами й ФАБами. Над фільмом я працювала понад два роки, знімаючи в умовах активних бойових дій. Основна команда складається з українських та міжнародних журналістів, операторів, монтажників і радників з прав людини. Фільм повністю заснований на перевірених журналістських розслідуваннях і безпосередніх свідченнях з місця подій.

Наразі його безкоштовно показують у різних країнах світу, щоб привернути увагу – та сама мета, що й у глобальної акції. Він включений до розділу ресурсів на сайті акції разом зі звітами ООН та Human Rights Watch і понад 200 статтями про «human safari» та ситуацію в Херсоні. Його було показано у США, Німеччині, Франції, Іспанії, Нідерландах, Латвії, Естонії, Австралії та по всій Україні, і він продовжує демонструватися на міжнародних майданчиках.

Фільм можна переглянути за такими офіційними безкоштовними посиланнями, без реєстрації:

MEGOGO (українська, російська, англійська)

–Сайт фільму (англійські субтитри)

YouTube:

«Дім» (українською, дубляж):

UATV (англійською, дубляж):

https://m.youtube.com/watch?v=yaAUV3JmxwM

Freedom (російською, дубляж):

Current Time (російською, субтитри):

3. Як так склалось, що журналістка зі США тепер в Україні, ще й у фронтовому Херсоні?

-Я приїхала в Україну як журналістка після початку повномасштабного вторгнення росії, щоб висвітлювати війну та її вплив на цивільне населення. Коли Херсон було звільнено, я переїхала туди, щоб документувати події безпосередньо на місці, адже міжнародних медіа там майже не було. Я залишилася, коли ситуація переросла в щоденні дронові й артилерійські атаки.

4. Розкажіть про вашу роботу в Україні?

-Моя робота зосереджена на документуванні воєнних злочинів, виживання цивільного населення під час окупації та обстрілів, а також гуманітарних наслідків війни, зокрема на півдні України. Я працюю на фронтових і прифронтових територіях, беру інтерв’ю в уцілілих, постраждалих, місцевої влади, і військових, а також досліджую нові методи ведення війни, зокрема атаки дронів на цивільних. Мої матеріали використовуються міжнародними медіа та правозахисними організаціями.

5. Який момент на фронтових або прифронтових територіях став для вас найнебезпечнішим?

-Найнебезпечнішими були неодноразові дронові атаки та артилерійські обстріли в Херсоні, де дрони в реальному часі ведуть «полювання» на цивільних і журналістів. Було кілька випадків, коли дрони переслідували мене та інших людей просто на вулицях, паралельно з артилерійським вогнем. У таких ситуаціях немає безпечного укриття й дуже мало часу на реакцію. Минулого місяця мій будинок тричі потрапляв під обстріл: уламки залетіли в квартиру, а вибуховою хвилею віконні рами відкинуло мені в обличчя під час зйомки. У Херсоні це, на жаль, вже стало буденністю.

6. Що надихнуло, надихає, тримає?

-Мене надихає стійкість людей у Херсоні та інших прифронтових регіонах: їхня рішучість жити, допомагати один одному й залишатися у своїх домівках попри постійну загрозу. Мене тримає відповідальність документувати ці злочини, зберігати докази для майбутньої відповідальності та зробити все, щоб досвід цивільних не був стертий чи проігнорований світом.

7. Як Ви емоційно справляєтеся з історіями, які доводиться бачити та чути? Чи маєте власні способи відновлення?

-Немає жодного способу повністю відсторонитися від того, що я бачу і чую, і я не вважаю, що емоційна дистанція в цій роботі взагалі можлива чи доречна. Допомагає відчуття сенсу – розуміння того, що фіксувати ці історії важливо. Я відновлююся через саму роботу – через написання, зйомки, монтаж, а також через моменти людського контакту з жителями Херсона. Коли є можливість, я займаюся йогою та танцями у своїй улюбленій студії, і атмосфера там дуже допомагає. Жінки там сильні, красиві, щедрі душею, і кожен візит відчувається як поїздка у відпустку. Також я п’ю коньяк і піднімаю гирі перед сном, а іноді танцюю вдома під українську поп-музику. Мені подобається Оля Полякова – вона весела й енергійна.

8. Коли Ви вперше відчули, що Україна стала для вас більше, ніж робоче місце?

-Важко сказати, коли саме настав той момент. Я усвідомила, що більше не є просто спостерігачкою, а стала частиною щоденного життя міста. Коли люди, яких я знімала, стали людьми, за яких я переживаю; коли вулиці, якими я ходила, стали особистими – Україна перестала бути лише професійним завданням і стала моїм життям. Я просто прийняла, що тепер я живу тут, а додому їзджу в гості, а не навпаки. Важко виїжджати й бути далеко. Є дуже сильне тяжіння – повертатися до Херсона.

9. Чи змінила війна ваше бачення журналістики, ролі журналіста в суспільстві?

-Так. Під час війни журналіст є свідком, документалістом злочинів і, у багатьох випадках, єдиним мостом між ізольованими цивільними та зовнішнім світом. Роль журналістики стає ключовою для справедливості й майбутньої відповідальності. Але є ще дещо, про що я багато думаю. Існує таке поняття, як етична журналістика. Є відомий випадок, коли фотограф зняв грифa поруч із голодною, вмираючою дитиною в Африці. Світлина була дуже сильна, і він отримав за неї велику премію. Потім на пресконференції журналіст запитав його, що сталося з дитиною. Фотограф не знав, бо просто поїхав. За кілька місяців він покінчив життя самогубством. Це сталося тому, що моральна травма є нестерпною. Неможливо бути лише спостерігачем безперервних убивств і горя. Саме тому я практикую етичну журналістику – таку, що веде до звітів ООН і Human Rights Watch та до глобальних протестів проти звірств. Із знанням приходить глибока особиста відповідальність. Журналісти – не грифи, а люди і частина світової спільноти. Саме тому я організовую глобальну акцію та звертаюся до урядів із позиції знання. Я хочу бути тут для Херсона й України. Я не їду повз.

10. На вашу думку, які фільми чи проєкти зараз найбільше потрібні Україні?

-Усі види. Україні потрібні проєкти, які документують реальність з точністю та чесністю: воєнні злочини, виживання цивільних, переміщені родини, окуповані території та довгострокові наслідки війни. Україні також потрібні фільми, які зберігають гідність і пам’ять людини, показують не лише руйнування, а й стійкість. Ці роботи необхідні як для історії, так і для міжнародного правосуддя. Культурні проєкти – обов’язково: щоб показати багату історію та українську ідентичність, і щоб світ з ними зв’язався. Чим більше, тим краще.

фото надане Заріною Забріскі

Цей матеріал став можливим завдяки проєкту «Голоси України», який є частиною програми SAFE, що реалізується Європейським центром свободи преси та медіа (ECPMF) у партнерстві з ЛЖСІ в рамках Ініціативи Ганни Арендт та за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Партнери програми не впливають на зміст публікацій редакції та не несуть за нього відповідальності.